08 травня 2012, 10:40 ( Прес-служба )

Держава має виробити нові підходи до політики у сфері пам’яті - В.Литвин

Держава має виробити нові підходи до політики у сфері пам’яті.

На цьому наголошує Голова Верховної Ради України Володимир Литвин у статті «Перемога 1945 р.: історична реальність і суспільна рефлексія», що опублікована у газеті «Голос України» у вівторок.

Кожна доленосна подія з нашого минулого, йдеться у статті, посідає власне місце в історії не лише за своїм впливом на політичні та соціально-економічні макропроцеси, а й за тим, яким чином вона віддзеркалюється в колективній та індивідуальній пам’яті. «Історична (соціальна) пам'ять актуалізує події минулого не в їхній послідовності (ті, що відбулися раніше, - поступово забуваються), а за рейтингом, що визначає їхню роль в житті суспільства й держави», - підкреслює В.Литвин.

Політика пам’яті у незалежній Україні, зазначає керівник парламенту, орієнтована на «деромантизацію війни й переакцентування на жертви і втрати, які вона спричинила». Еволюція політики пам’яті, за його словами, відбувалася у кількох напрямах: гуманізація історичного знання, що супроводжувалося зростанням інтересу до воєнно-антропологічної тематики, долі різних соціальних груп та окремих людей; наукова та суспільна легітимація пошукових зусиль, пов’язаних з проблемами українського самостійницького руху; критичне осмислення радянської спадщини, сталінізму, тоталітаризму, досвіду соціалістичного будівництва загалом та воєнної доби зокрема й особливо.

В.Литвин зауважує на існуванні кількох форматів колективної та індивідуальної історичної пам’яті про воєнні часи, які подекуди вступають у суперечність. «Оскільки історична пам'ять є важливим чинником суспільного життя, це покладає на сучасну державу важливу місію створення умов, сприятливих для функціонування усіх рівнів та моделей пам’яті, - наголошує він. - Будь-які спроби примусової уніфікації, нав’язування громадянам якогось єдиного варіанту пам’яті, і це показав досвід, сприймається як намагання втиснути її в прокрустове ложе певних ідеологічних доктрин і супроводжується його відторгненням певною частиною суспільства». «Так само негативно сприймаються претензії на монополізацію «історичної правди» окремими політичними силами. Сучасні глобалізаційні тенденції, відкритий вихід в інформаційний простір, нові засоби комунікації завдяки соціальним мережам ставлять державу перед необхідністю вироблення нових підходів до політики у сфері пам’яті, «діалогу» з суспільством», - заявляє Голова Верховної Ради.

При цьому В.Литвин наголошує, що історичне знання «може бути використане з різною метою: для стимулювання життєвих сил нації, зміцнення авторитету держави, з електоральною метою, як аргумент у протистоянні різних соціальних, етнічних, конфесійних чи політичних груп, з метою компрометації опонентів тощо». «Засадниче завдання науки - продукування історичних знань. Їх застосування (бажано виважене і глибоко продумане) є прерогативою держави і суспільства», - зазначає він.

«Перемога у війні проти гітлерівської Німеччини та її союзників не потребує постійного ретушування й лакування. Чим більше ми дізнаємося про цю справді епохальну, але суперечливу і трагічну епопею, тим повніше зможемо осягнути її місце в нашій історії, вплив на долі учасників та очевидців, а загалом - на складну діалектику суспільно-політичних процесів у сучасному світі, - підсумовує В.Литвин. - Хочемо ми того чи ні, але це явище давно стало самодостатнім феноменом, знаковою подією нашої історії, одним з ключовим сегментів колективної пам’яті українського народу».