Новини

02 серпня 2021, 17:56

Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков підписав Розпорядження про проведення 24 серпня урочистого засідання Верховної Ради України з нагоди 30-ї річниці прийняття Акта проголошення незалежності України

докладніше
02 серпня 2021, 14:38

Голова Верховної Ради України провів телефонну розмову з Головою Парламенту Республіки Молдова

докладніше
02 серпня 2021, 12:18

Комітет з питань антикорупційної політики протягом п’ятої сесії надав 73 висновки щодо відповідності проектів нормативно-правових актів антикорупційному законодавству

докладніше
01 серпня 2021, 08:00

Привітання Голови Верховної Ради України Дмитра Разумкова з Днем Повітряних Сил Збройних Сил України

докладніше
30 липня 2021, 15:55

У «Відомостях Верховної Ради України» опубліковано Закон про загальні засади надання населенню культурних послуг

докладніше
30 липня 2021, 14:40

Голова Парламенту відвідав Балтську міську територіальну громаду

докладніше
30 липня 2021, 12:11

Комітет з питань екологічної політики та природокористування протягом п’ятої сесії розглянув понад 180 питань

докладніше
30 липня 2021, 09:55

Огляд головних тем «Голосу України» від 30 липня

докладніше
29 липня 2021, 17:58

Голова Верховної Ради України в Одесі ознайомився з роботою підприємства «ІнтерХім»

докладніше
29 липня 2021, 15:56

Голова Верховної Ради України обговорив питання децентралізації в Україні з Генеральним секретарем Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи

докладніше
29 липня 2021, 15:00

Оголошено конкурс для дітей до 30-ої річниці Незалежності України

докладніше
29 липня 2021, 14:44

Дмитро Разумков: Відкритий діалог між владою усіх рівнів — шлях до вирішення багатьох важливих для держави питань

докладніше
29 липня 2021, 12:48

Голова Верховної Ради України відвідав військово-медичний клінічний центр Південного регіону

докладніше
29 липня 2021, 11:26

Голова Верховної Ради України підписав Закон про реструктуризацію заборгованості теплокомуненерго

докладніше

Канал Рада 

3D-тур відкриває Парламент України 

Верховна Рада України у соціальних мережах

twitter  facebook  youtube


Звіти депутатів
Децентралізація влади
24 червня 2021, 16:12

 Прес-служба Апарату Верховної Ради України 

Конституції України – 25! Інтерв’ю з народним депутатом України ІХ скликання Сергієм Рахманіним

  

До 25-ї річниці Конституції України публікуємо інтерв’ю з народними депутатами України, експертами, учасниками конституційного процесу про перебіг створення Основного закону країни, про механізми підвищення ефективності Конституції України та спогади про «конституційну ніч».

 

Конституції - це не просто основний закон, зведення ключових правил, це ще і документ, який має максимально відображати звичаї народу, політичні, культурні традиції. Конституція має бути правовою Біблією держави, Сергій Рахманін, народний депутат України IX скликання, на момент ухвалення Конституції парламентський кореспондент, журналіст газети «Київські відомості»

 

Особливості конституційного процесу очима парламентського кореспондента

Конституційним процесом я почав займатися як журналіст випадково, за довільним розподілом тем (в редакції – прим. ред.) – на той час працював в газеті «Київські відомості». Потім мене захопив цей процес, на цю тему я багато писав, цікавився. Для того, щоби достатньо володіти предметом, перечитав велику кількість різних джерел, радився з науковцями. Починаючи з середини 90-х років, коли конституційний процес активізувався та на повну потужність почала працювати Конституційна комісія, в колі моїх знайомств почали переважати правники.

Чому мене так захопив процес ухвалення Конституції? Тому що я сприймав ледь не як особисту образу, що Україна була єдиною з пострадянських країн, яка не мала власної Конституції. Це був дуже довготривалий і складний процес, водночас у України був шанс, можливість створити свою Конституцію - якщо не бездоганною, то максимально наближеною до реалій українського життя.

Нюанс Конституції полягає в тому, що це не просто основний закон, зведення ключових правил, це ще і документ, який має максимально відображати звичаї народу, політичні, культурні традиції. Трохи пафосно звучить, але Конституція має бути правовою Біблією держави. Остаточне її ухвалення відбувалося під певним тиском, деякі речі ухвалювалися шляхом дуже складних компромісів, але попри все, це був майже вишуканий документ.

До конституційного процесу долучилося дуже багато шановних політиків, експертів і науковців, цей перелік є дуже довгим. Людиною, яка найбільше заслуговує бути вшанованою і згадуваною в контексті конституційного процесу, яка зробила безмежний вклад в справу, безумовно, є Віктор Лаврентійович Мусіяка.

Покійний Вадим Петрович Гетьман зі своїми організаторськими здібностями був «двигуном» Конституційної комісії. Про це мало згадують, але дуже багато зробив і вніс неоціненний вклад Михайло Олексійович Теплюк. Безумовно, треба згадати і Володимира Стретовича, Мирослава Володимировича Поповича. До роботи було залучено багато фахових правників, але його особлива роль була в тому, що він напрацював базові світоглядні речі, які, окрім правових, мала містити Конституція. Попович справді був совістю нації, безумовним моральним авторитетом.

Олександр Іванович Ємець займався складними перемовинами між Президентом, його Адміністрацією і Верховною Радою. Олександр Мороз відігравав дуже велику роль, він вміло і точно контролював процес, тому що ризик того, щоби не втримати контроль, що в останній момент все розвалиться, був достатньо високий. Без Олександра Мороза, при всій суперечливості цієї політичної постаті, ухвалення могло і не статися. Михайло Сирота під час розгляду Конституції витримав на собі величезне навантаження і точно має бути згаданим в конституційному контексті.

З огляду на відповідальність та великі ризики – адже не ухвалення Конституції створювало ризик політичної кризи, з якої Україна могла би дуже довго виходити, -  це був момент великого, важливого політичного об’єднання та один з небагатьох прикладів, коли Парламент у переважній більшості виступав як єдине ціле. Це також був яскравий приклад, в тому числі для чинних парламентаріїв, як треба об’єднуватись перед лицем серйозної загрози та серйозного політичного виклику.

 

Протистояння і суперечності.

Під час конституційного процесу не було особистого протистояння спікера і президента, як це інколи намагаються подати. Але існувало протистояння між інституціями, між Президентом (а Президент – це не тільки фізична особа, це інституція, державний орган з усіма відповідними повноваженнями і компетенціями) та Парламентом. У Парламенті було велике, здорове і потужне ядро, яке намагалося відстояти інструменти парламентаризму. І Олександр Мороз був на вістрі цього протистояння як безпосередній Голова Верховної Ради України. Можна по різному ставитися до персонального складу Верховної Ради тієї каденції, але це був один з найсильніших, на мій погляд, склад Парламенту за всю історію України. Там було дуже багато людей, які, маючи суперечності між собою, відстоювали посилення парламентаризму як впливової сили, яка має і мусить більше впливати на процеси в державі.

Натомість тодішній президент Леонід Кучма наполягав на посиленні президентської складової. Він розумів, що зробити з України суто президентську республіку не вийде, але намагався, щоби у змішаній моделі в руках глави держави було якомога більше повноважень. Водночас Парламент вважав, що має бути противага і достатньо повноважень в руках Парламенту, тому навколо цього було дуже багато суперечностей.

Наведу у приклад малопомітний, але дуже важливий момент: 19 стаття Конституції визначає, що будь-який орган державної влади, місцевого самоврядування, посадова особа мають діяти лише в межах і у спосіб, визначений Конституцією і законами України, підкреслюю, законами. Конструкція, яку пропонувала Адміністрація Президента, полягала в тому, щоб «закони» змінити на «законодавство». У чому ж різниця? Закони ухвалює Верховна Рада, це її виключне право як вищого єдиного законодавчого органу. Натомість законодавство – це більш широке поняття, до якого належать, зокрема, і укази Президента.

Президент хотів мати можливість видавати укази, які би мали рівнозначну силу із законами та регулювали необхідні йому сфери. І попри цей тиск Верховна Рада, до її честі, відстояла принцип, згідно з яким закони мають вищу силу, аніж будь-який інший акт законодавства. Леонід Кучма тоді фактично скасував свій приїзд до Парламенту і навіть підготував указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Почався процес складних перемовин. Посередником між Парламентом і Президентом був Олександр Іванович Ємець, уже покійний, який фактично виконував функції дипломата і узгоджував позиції сторін, коли виникала суперечність і шукали компроміс. Потім Президент передумав і приїхав до Парламенту.

Була й інша складна історія. Розділ Конституції, який стосується імпічменту, був фактично ухвалений під тиском Президента. У ньому прописана процедура, яка не дозволяє відсторонити Президента навіть за наявності безпосередніх підстав, вона не є реалістичною, провести її до кінця і виконати неможливо. Ухвалений нещодавно закон про імпічмент (Закон «Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент)» ухвалено 10.09.2019 р. – прим.ред.) проблему не знімає. Можна ухвалювати сто законів про імпічмент – вони не потрібні, тому що є закон про Регламент Верховної Ради,  Конституція, де прописані базові речі .

Повага до Конституції, до демократії почнеться з того президента, який ініціює зміну механізму імпічменту, зробить відсторонення президента можливим, реалістичним. Це означатиме, що у нас нарешті з’явиться президент, який не де-факто, а де-юре не «хапатиметься» за своє крісло.

 

Як зробити Конституцію України ефективнішою?

Переважна більшість закидів на адресу Конституції, які лунали всі ці 25 років, пов’язані не стільки з недоліками, вадами, хибами самої Конституції, скільки із впертим невиконанням її всіма посадовими особами, починаючи з президентів.

Перша проблема з тих, які безпосередньо стосуються Конституції – це правовий нігілізм. Уявлення про будь-який нормативний акт як про спосіб розв’язання своїх проблем. Конституція сприймається саме так, будь-який президент сприймав Конституцію як важіль свого впливу на процес. Якщо щось його не влаштовувало – він намагався її обійти, якщо не виходило – намагався її змінити.

Друга проблема – відсутність відповідальності за свої дії. Щоби закони і Конституція виконувалися, має з’явитися правова культура. Вона не з’являється на рівному місті, на це потрібні роки. Відповідальність за невиконання законів є, в тому числі і кримінальна – але це не той спосіб, який привчить поважати Конституцію. Цього можна досягти, коли прикладом виконання основного закону будуть президенти. Коли нарешті з’явиться президент, який буде виконувати Конституцію повністю – тоді почнеться повага до неї. Попри всі форми відповідальності, якщо Конституцією буде нехтувати її гарант, – її все одно виконувати не будуть.

Говорити, наскільки досконала чи недосконала наша Конституція, можна було би лише тоді, коли би всі чесно, сумлінно її виконували, і вже тільки після цього робити висновки, що в ній потрібно доопрацювати, змінити. На жаль, такого не відбулося, тому говорити про вади Конституції достатньо складно.

Не було жодного процесу внесення змін до Конституції, в будь-який рік, який би я як журналіст не висвітлював, достеменно не розбирався в ньому. І я завжди був противником змін, прихильником певної тяглости, логіки. Мені дуже подобається позиція американських законодавців, які вносять зміни до Конституції лише тоді, коли це вже вкрай необхідно, коли справді назріла базова необхідність.

На рівні пропозиції існувала ідея двопалатного Парламенту. Історія дуже складна, чутлива, адже з огляду на суперечності, які існували та існують між українськими регіонами, це створювало додаткові ризики щодо дезінтеграції держави і небажаної федералізації, яка могла призвести до втрати державності. Через це навіть ті, хто був активним прихильником бікамералізму, зазначали, що це високий ризик для України. Особисто я вважаю, що двопалатний парламент для України – це більше зло, аніж добро.

Водночас я прихильник того, щоби український Парламент мав більше повноважень. У праві не існує таких понять, як парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська форми правління, - це розмовна форма. Є президентська форма, є парламентська, є змішана. У нас змішана.

На перше місце ставлять парламент або президента в залежності від набору реальних повноважень, які є в того чи іншого органу влади. Де-юре в українського парламенту повноважень більше, ніж у президента. Де-факто у нас президент все одно має більше повноважень. Але парламентаризм створює більше фільтрів, більше запобіжників для спроб узурпації влади. Так, це більш складна конструкція, яка вимагає від суспільства та еліт більше відповідальності й роботи, але вона є більш демократичною та дієвою. Більше того, вона забезпечує ту саму ротацію кадрів, яку дуже важко забезпечити за умов панування президента.

Однією з найбільших проблем політичної системи України є нестабільна партійна система, яка за 30 років так і не стала усталеною. Партії створюються-зникають, створюються-зникають, тому що вони створюються під конкретних осіб. Допоки партії не дбатимуть про свої кадри, їхню ротацію, заміну, про свої ідеологічні засади, то у нас цих партій завжди буде 300-400, і вони будуть з’являтися та зникати.

Парламентаризм в цьому сенсі дає новий поштовх, тому я прихильник парламентської моделі в Україні, коли президентська посада обтяжена переважно представницькими функціями. Головний важіль впливу має бути у Парламенту, у коаліції, яка створюється за підсумками виборів, і у Прем’єра, якого делегує та політична сила або коаліція політичних сил, яка виграє парламентські вибори.

На мій погляд, зміни до Конституції мають право бути лише тоді, коли перед їх формальним внесенням щодо таких змін наявний консенсус еліт і консенсус політики і суспільства. Конституція має змінюватися мінімально, бо вона пишеться не на роки, бажано на століття. І змінювати в ній треба тільки те, що справді потребує змін.



Конституційна ніч.

День ухвалення Конституції для мене – особливий день. 28 червня 1996 року у мене народилася донька; різниця між ухваленням Конституції і народженням моєї дитини складає 13 хвилин. Одним з безпосередніх авторів і натхненників ухвалення Конституції був Віктор Лаврентійович Мусіяка, якому того дня виповнилося 50 років, і після «конституційної» ночі він прийшов до мене, одним з перших привітав з народженням доньки і попросив стати її хресним батьком.

Мені дуже приємно, що моя донька, яка народилася в день ухвалення Конституції, є людиною, однією з небагатьох, на жаль, в цій країні, яка повністю прочитала Конституцію і яка намагається відстоювати свої конституційні права в той спосіб, який Конституцією дозволено. Для мене було дуже важливим і приємним, що вона була серед тих, хто восени 13-го року вийшов на Майдан на захист своїх конституційних прав.

Тому для мене 28 червня 1996 року було потрійним святом: День Конституції (а я вважаю цей день одним з найбільш знаменних, найбільш важливих в історії України), день народження моєї першої доньки і день народження людини, яку я вважав своїм другом, своїм вчителем певною мірою, з яким мене дуже багато пов’язувало. Віктор Лаврентійович Мусіяка, на мій погляд, – це та людина, внесок якої в розбудову української державності недооцінений, таких людей, як він, дуже сильно не вистачає і українському праву, і українській політиці.

Я пам’ятаю дуже складний процес, як довго і важко виношувалася Конституція, як вона мінялася. Пам’ятаю всіх людей, які так чи інакше були дотичні до цього процесу, у тому числі парламентських кореспондентів.

У конституційну ніч журналістів у Парламенті було небагато. Я приїхав тільки під ранок, тому що у дружини почались пологи. Був Єфрем Лукацький, Павло Політюк з Ассошіейтед Пресс, Олександр Мартиненко з Інтерфакс-Україна, оператор Ройтерс Сергій Каразій, були вже, на жаль, покійні Боря Клименко, Гія Гонгадзе, Іван Рибалко з Радіо Свобода. Був журналіст Андрій Шевченко, нині посол в Канаді, - він підвіз мене до редакції після ухвалення Конституції, тому що попереду на мене чекало велике випробування – один з найскладніших текстів в моєму житті.

Я не спав більше доби, а в редакції мені сказали: ми тебе вітаємо з днем народження доньки і з ухваленням Конституції, але газета практично зверстана, бракує тільки тексту про Конституцію, який ти маєш терміново написати. У мене була ціла шпальта і дві години, і я за дві години написав той текст. І фізично, і морально це був один із найскладніших текстів  в моєму житті.

Пам’ятаю ще один кумедний епізод. Багато депутатів знали про моє особливе ставлення до Конституції, і коли святкували її ухвалення, дехто до мене підходив та вітав з днем народження доньки. І депутат Юрій Буздуган запропонував мені вшанувати цей день, назвавши доньку Конституцією. Я посміявся, а поруч стояв Леонід Макарович Кравчук, який сказав: «Молодий чоловіче! При всій повазі до Конституції, при всій любові до вашої доньки – не псуйте дитині життя».

Коли обмеженим накладом офіційно вийшов перший тираж Конституції, один з її авторів Володимир Миколайович Стретович мені подарував примірник із написом: «Одному із натхненників написання Конституції від одного з її авторів». Він у мене досі зберігається, я їм дуже дорожу. Хоча і текст уже змінився, це дуже дорога для мене книга.  

Фото: газета «Голос України», інформагентство «Укрінформ»