Новини

28 січня 2022, 19:29

Руслан Стефанчук: Зростання динаміки міжпарламентського діалогу є критично необхідним для збереження регіональної та глобальної безпеки

докладніше
28 січня 2022, 18:37

Руслан Стефанчук: Не поступимось суверенітетом та правом вільно обирати безпекові союзи

докладніше
28 січня 2022, 16:10

У «Відомостях Верховної Ради України» опубліковано Постанову «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022–2023 роках»

докладніше
28 січня 2022, 14:58

Руслан Стефанчук про проведення в Києві сесії ПА НАТО: Очікується прибуття до 600 іноземців

докладніше
28 січня 2022, 14:30

З 25 по 28 січня Верховна Рада України прийняла 13 Законів України

докладніше
28 січня 2022, 13:40

Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук направив листи сенаторам США щодо підтримки України у протистоянні російській агресії

докладніше
28 січня 2022, 12:26

Пленарне засідання Верховної Ради України (відео)

докладніше
28 січня 2022, 11:30

Голова Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко провів зустріч з Головою Комітету у закордонних справах Рійгікогу Естонської Республіки Марко Міхкельсоном

докладніше
28 січня 2022, 09:50

Огляд головних тем «Голосу України» від 28 січня

докладніше
28 січня 2022, 09:02

Питання порядку денного, заплановані до розгляду на пленарному засіданні 28 січня

докладніше
28 січня 2022, 09:01

Звернення Руслана Стефанчука з нагоди 30-річчя із дня затвердження Верховною Радою України Державного Прапора України

докладніше
27 січня 2022, 18:00

Верховна Рада щиро вдячна Сейму Польщі за ухвалення резолюції на підтримку України, - Заступниця Голови Парламенту Олена Кондратюк

докладніше
27 січня 2022, 17:30

Комітет з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській обл. та АР Крим, м. Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин рекомендує прийняти у другому читанні та в цілому законопроект про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб (відео)

докладніше
27 січня 2022, 16:45

Комітет з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування рекомендує Верховній Раді прийняти за основу законопроект щодо удосконалення надання медичної допомоги

докладніше

Канал Рада 

3D-тур відкриває Парламент України 

Верховна Рада України у соціальних мережах

twitter  facebook  youtube


Децентралізація влади
Надрукувати Збільшити зону перегляду

Огляд газети «Голос України»

13 січня 2022, 10:00

 Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України 

Огляд головних тем «Голосу України» від 13 січня

Сьогодні у «Голосі України»:

У центрі уваги — забезпечення якісної освіти в нових умовах

Вони посіяли бурю, але не втратили свободу

Крізь тихий дощ і буревії

Підтримати наше кіно

Традиції офіцерської честі та патріотизму

Простір для активних мам

Зелений віск

Королевське Євангеліє на 160 років старше за Пересопницьке

 

У центрі уваги — забезпечення якісної освіти в нових умовах

Упродовж 2021 року Комітет з питань освіти, науки та інновацій провів 39 засідань, на яких розглянув 262 питання, з яких 139 присвятив опрацюванню законопроектів та проектів постанов ВРУ.

Торік країні доводилося долати виклики, пов’язані з пандемією, і в надзвичайно складних умовах продовжувати реформування наукової та освітньої галузі. Законодавчу базу для змін готували в Комітеті з питань освіти, науки та інновацій.

Профільний комітет торік провів 39 засідань, на яких розглянув 262 питання, з яких 139 присвятив опрацюванню законопроектів та проектів постанов Верховної Ради України.

Упродовж 2021 року розглянуто 71 законопроект, з опрацювання яких комітет є головним, та обговорив ще 68, щодо яких подав свої пропозиції іншим профільним комітетам. Прийнято в цілому 13 законів України та 8 постанов Верховної Ради. Зокрема, ухвалено закони «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про пріоритетні напрями науки і техніки», «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо процедури обрання керівника закладу вищої освіти», «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань присудження наукових ступенів та ліцензування освітньої діяльності», «Про внесення змін до Закону України «Про повну загальну середню освіту» щодо розширення можливостей для трансформації освітньої мережі та захисту прав учасників освітнього процесу, «Про внесення змін до деяких законів України щодо ефективного управління майном закладів вищої освіти державної і комунальної форми власності».

Разом із країною парламентаріям доводилося оперативно реагувати на пандемію — розглядати питання дистанційного навчання, проведення ЗНО та ДПА в умовах дотримання нових санітарних регламентів та карантинних вимог. Не обійшли увагою і питання реформування мережі навчальних закладів, яке турбувало і батьків школярів, і місцеву владу. Торік Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізмів формування мережі ліцеїв для запровадження якісної профільної середньої освіти», що дозволяє об’єднаним територіальним громадам з чисельністю населення, меншою за 50 тисяч, створювати ліцеї.

Торік комітетом розглянуто 16 контрольних питань, серед яких — проблема організації надання освітніх послуг дітям під час тривалого стаціонарного лікування, забезпечення виплати стипендій Президента учасникам і призерам міжнародних учнівських олімпіад, стан виконання рекомендацій комітетських слухань з реформування спеціальних закладів освіти та впровадження інклюзії, питання оплати праці медичних працівників в закладах освіти, розв’язання проблеми дефіциту обсягів освітньої субвенції, спричинених реалізацією адміністративно-територіальної реформи тощо.  .(читайте у «Голосі України» на 1-2 стор. >>>  article/355061).

Вони посіяли бурю, але не втратили свободу

Цими днями ми віддаємо шану українським політичним в’язням.

Різдвяний вертеп у домі Садовських у Львові, 1972 рік. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять: Стефанія Шабатура (циган), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко.

Півстоліття тому невинна, на перший погляд, забава української інтелігенції з колядуванням та національними строями стала точкою, з якої почалися масові арешти шістдесятників. У січні 1972 року улюблене українцями Різдво забороняла святкувати радянська влада, тож колядувати у Львові вирішили на Новий рік.

За спогадами учасників того дійства, складалося воно з усіх можливих колядок та щедрівок: хто що знав і пам’ятав — усе з’єднали в єдине. Східні колядки доповнювали галицькими, вдягали на себе всі національні строї, які вдалося роздобути (від сорочки до кожуха), перевдягалися в персонажів вертепу, пересипала співи віншуваннями...

Учасники такого вертепу, а це майже півсотні людей, побували того дня в багатьох товариствах — заходили в лікарню, відвідували викладачів, колядували вдома у друзів, які збирали братів по духу. На світлинах, які збереглися з цієї події, ми бачимо щирі і щасливі обличчя. А вже за кілька днів, 12 січня, розпочався «генеральний погром». До кінця місяця у Львові та Києві ув’язнили 19 осіб. Серед них Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк, Михайло Осадчий. Це був лише початок... Ціною власної волі, а декому — й життя, довелося розраховуватися за ту невинну витівку, яку репресивна машина розцінила як за-грозу для існування радянської влади.

До Дня українського політв’язня та 50-річчя хвилі масових арештів українських дисидентів радянською владою у 1972 році в Укрінформі презентували документальні фільми про шістдесятників Івана Дзюбу, Надію Світличну та Михайлину Коцюбинську. Серія фільмів протитрована англійською мовою, що розширює коло потенційних глядачів. За словами Вахтанга Кіпіані, який є ведучим цього документального циклу, важливо, що в Українській державі завжди є люди, які розуміють: історія будується цеглинка за цеглинкою, і якщо сьогодні нічого не робити для її збереження, то вже завтра може бути дуже важко щось виправити. «У наших коротких фільмах-візитках не покажеш усі ті складні етичні та інші вибори, які ці люди робили в житті, — каже В. Кіпіані. — Ми просто намагаємося наштовхнути. Особливо тих людей, які шукають візуальної інформації». За його словами, йдеться передусім про покоління тих, хто вже звик сприймати інформацію із заголовків, хто читає комікси та переглядає ролики в Ютуб. Власне, презентовані фільми відповідають усім запитам сучасного інформаційного споживача. Вони короткі, пересипані цікавими фактами та архівними світлинами. Фотографії, до речі, теж оживають — за допомогою спеціальної програми герої дивляться вам у вічі, підморгують, змінюють вираз обличчя. Як зауважила під час презентації завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська, ці фрагменти у фільмах дають змогу «вирвати людей з пітьми історії». Вона принагідно прорекламувала виставку «Ціна свободи», яка відкривається у Музеї шістдесятництва і присвячена саме арештам 1972 року. Глядачам пропонують поринути в ті часи за допомогою інсталяції, яка відтворює обшук у квартирі, спеціального інтерактивного тесту. Але головні експонати — самвидавна література, вилучена під час обшуків КДБ.  .(читайте у «Голосі України» на 1-3 стор. >>>  article/355059).

Крізь тихий дощ і буревії

Розмова з науковцем, поетом, лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка 2021 року Миколою Слюсаревським.

— Миколо Миколайовичу, кажуть, усі поети родом із дитинства, адже у ранньому віці формується уява і уявлення про неозорий світ. Що взяли ви з того незабутнього часу в життєву дорогу?

— Узяв доволі ідилічні картини. Народився через якихось три роки після Другої світової. Мої батьки — обоє — пройшли війну у військовій формі від початку до кінця і, попри велику різницю у віці, попри особисті втрати і трагедії, попри все пережите, почувалися безмежно щасливими. І я, можна сказати, з головою купався в їхньому щасті, був ним надійно захищений, як бронею, від перипетій зовнішнього світу. Але, на жаль, тільки-но я збирався йти до першого класу, батько почав тяжко хворіти — після невдалої операції. Відтоді мене постійно супроводжувала тривога за його життя. І, мабуть, саме звідти прийшло усвідомлення крихкості і відносності людського щастя. Розуміння того, що бути щасливим чи бодай убезпеченим у цьому драматичному світі неможливо, коли погано тим, кого ти любиш, що треба дбати насамперед про них, а не про себе.

— На українському літературному небосхилі поет Микола Слюсаревський з’явився несподівано, як болід. За першу збірку поезій «Не втративши лиця» вас прийняли до лав НСПУ, друга була удостоєна премії імені Тодося Осьмачки, поета, чий космічний «Клекіт», мені здається, перегукується з Вашими пошуками істини...

— Перегукується. Можливо, й нерідко. Але значно частіше спускаюся «на грішну землю». Один літературний критик якось навіть висловив думку, що мої вірші — це, за великим рахунком, поетична реконструкція прози життя. Пишу дуже про різне, що, своєю чергою, тягне за собою різні виражальні засоби. Тому в моїй поезії годі шукати абсолютної стилістичної єдності, а тим паче однотипності. Мене це колись бентежило — поки не прочитав слова видатного французького поета Аполлінера: «У мене немає власної поетичної системи, точніше, маю їх багато». Відтоді ставлюся до своєї стилістичної, ритмомелодійної та змістової строкатості спокійно, без упереджень поєдную, як то кажуть, земне і небесне. І, думаю, для цього є підстави, бо ж істина завжди лежить десь посередині.

— Ваша літературна історія унікальна. Принаймні я не пригадую жодного відомого науковця, котрий би у веремії своєї фахової діяльності «вибухнув» поезією найвищої проби. Де тут перетин психології та поезії? Який він?

— Психологія і поезія нерозривно поєднані між собою в реальному житті, адже поезія розкриває, виражає внутрішній світ людини, тобто її психологію. Важче поєднувати поезію і психологію тим, кому випало, як мені, всерйоз займатися водночас і літературною, і науковою творчістю. Ці два види творчості постійно заходять між собою у суперечність, оскільки ґрунтуються на принципово різних засадах і однаковою мірою вимагають сил і часу.

Тому, напевне, й мало серед науковців людей, котрі були б гарними літераторами. Але я до цього внутрішнього «роздраю» вже звик. У моєму житті літературна і наукова творчість нерідко заважають одна одній, але часом і допомагають, щось «підказують». Наприклад, я навряд чи висунув би наукову концепцію соціально-психологічного мислення, якби не займався художньою творчістю. Головна ідея цієї концепції полягає в тому, що соціальна психологія як наука не має монополії на пізнання соціально-психологічної реальності, поряд із науковими існують численні форми позанаукового соціально-психологічного мислення, зокрема й художньо-літературні. В їх межах нагромаджено величезні масиви потрібного соціальній психології знання. Через те одне з її найактуальніших завдань — повною мірою використовувати це знання, упорядковувати його, пристосовувати для практичних потреб, одно слово, перетворювати з позанаукового в наукове.  .(читайте у «Голосі України» на стор. >>>  article/355083 ).

Підтримати наше кіно

У комплексному законопроекті для осучаснення сфери кінематографа в Україні передбачена держпідтримка вітчизняного кіномистецтва.

Розвиток сучасного українського кіно розпочався у 2015 році. Каталізатором, на жаль, послугували сумні події на сході України, які змусили зрозуміти, що культура загалом, та особливо кіно, є зброєю в інформаційній війні та робить неоціненний внесок у розвиток національних цінностей та культуру українського народу.

Після ухвалення 2017 року Закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні» галузь отримала потужний поштовх для розвитку, про що свідчать показники 2017—2019 років. За цей час не тільки значно збільшилася кількість вироблених українських фільмів, а й істотно поліпшилася їхня якість. Це підтверджується результатами кінотеатральних зборів — дедалі більше українських глядачів обирають вітчизняні фільми і готові сплачувати за їх перегляд. Завдяки державній підтримці на їх створення 28 українських фільмів взяли участь у міжнародних кінофестивалях класу «А» в 2017—2019 роках, вісім з яких здобули призи.

Водночас саме креативні індустрії постраждали найбільше через карантинні обмеження, запроваджені 2020 року. Але і в цей час українські кіностудії змогли голосно заявити світові про свій високий рівень, зокрема, завдяки запровадженню системи кеш-рібейтів. З метою створення фільмів до України почали приїжджати іноземні кіновиробники зі світовим ім’ям і великими бюджетами на створення фільмів, а це — інвестиція в економіку країни, створення нових робочих місць, розвиток місцевої інфраструктури тощо. Важливо, що іноземні кіновиробники залишилися задоволені рівнем надання послуг, але практична реалізація норм Закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні» виявила їх недосконалість — деякі норми неможливо реалізувати через допущені технічні помилки, а деякі необхідно осучаснити та спростити процедуру отримання державної підтримки у сфері кінематографії.

У Верховній Раді зареєстровано комплексний законопроект для осучаснення сфери кінематографа в Україні. Йдеться про проект «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки кінематографії в Україні» (№ 6194). Його розробляли представники підкомітету у сфері кінематографа і реклами Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, Міністерства культури та інформаційної політики, Держкіно, професійних об’єднань та громадських організацій галузі кіновиробництва. Документ вже підтримано профільним комітетом і найближчим часом він готується до розгляду в парламенті у першому читанні.

За словами одного з авторів законопроекту Павла Сушка, документ не просто осучаснює законодавство у сфері кінематографії, але й актуалізує основні регулювання, впроваджує нові форми підтримки, необхідні для повноцінного розвитку ринку. А також удосконалює порядки отримання державної підтримки та забезпечує ефективну систему функціонування галузі загалом. Однією з нових форм державної підтримки будуть субсидії на проведення девелопменту (розробки) проектів (сценаріїв). «Зрозуміло, що це надважливий етап створення основи фільму — історії. А отже, особливу увагу ми маємо приділяти не тільки кількості проектів, а й їхній якості. Часто це чималі інвестиції, тож потреба в державній підтримці цього етапу є нагальною. Це не тільки дозволить інвестувати в якість історій, але дасть поштовх розвитку сценарної майстерності в Україні. І, як наслідок, якість проектів, які претендуватимуть на державну підтримку виробництва, підвищиться, зросте конкуренція і, відповідно, ми отримаємо більше успішних фільмів», — переконаний Павло Сушко.  .(читайте у «Голосі України» на 5 стор. >>>   article/355080 ).

 

Традиції офіцерської честі та патріотизму

Останніми роками представниці прекрасної статі дедалі частіше не просто надягають військову форму, а разом із погонами кладуть на свої плечі відповідальність за мир і безпеку в країні.

І хто сказав, що в армії — не жіноче обличчя? Останніми роками представниці прекрасної статі дедалі частіше не просто надягають військову форму, а разом із погонами кладуть на свої плечі відповідальність за мир і безпеку в країні. У суспільстві це сприймається вже як даність.

Але коли два десятиліття тому свій вибір у житті робила юна хмельничанка Оксана Жилдак, не все було так однозначно. Втім, це не завадило їй змінити сукні та туфельки на однострій та берци. А все через те, що була татовою донечкою — донькою прикордонника.

Тато часто змінював місця служби, і родина завжди прямувала за ним, починала облаштовувати все з нуля. Та головне — батько був завжди поруч, та ще й інколи брав доньку із собою на службу. Не за статутом, звичайно.

Але серце дівчинки відтоді прикипіло до армії. Тож особливо і не здивувала, коли після школи заявила, що піде навчатися у прикордонну академію.

Військова доля підполковника Оксани Жилдак з першого дня була сповнена випробувань. Новоспечений лейтенант в Іллічівському порту отримала у своє розпорядження сімох підлеглих чоловіків, котрі були вдвічі старші та набагато досвідченіші. А коли згодом її перевели до Могилів-Подільського прикордонного загону, вже не була недосвідченим новачком. Хоча служба на цьому кордоні була зовсім іншою, потребувала ще більше часу і зусиль. А тут ще й маля на руках — син народився. Саме там Оксана вповні зрозуміла, що таке офіцерське та прикордонне братство.  .(читайте у «Голосі України» на стор. >>>  article/355048 ).

Простір для активних мам

Три роки тому представниці громадської організації «В єднанні — сила!» написали проект зі створення МАМ-центру.

Ключове слово у центрі зрозуміло яке. Але фішка в тому, що МАМ — це ще й абревіатура мобільні активні мами.

За роки існування центр став осередком сучасного змістовного дозвілля для активної жіночої половини Новоукраїнської ТГ. Тренінги, уроки майстерності, семінари, де можна знайти відповіді на запитання, які непокоять жінок різного віку.

Керівниця центру Ольга ЧАЙКОВСЬКА розповіла: «Першочергово був задум, що МАМ-центр стане громадським простором для мам у декретних відпустках. Де вони б мали можливість не впасти в депресію і знайти захоплення до душі. Головне — не залишити їх наодинці з побутовими і психологічними проблемами, дати поштовх до самореалізації. Нині ж до нашої спільноти можуть приєднатися і старшокласниці, і працюючі жінки будь-якого віку. Ми відкриті для всіх жінок громади.

Запропонувати тематику наступних зібрань може кожен, і вже на голосуванні ми обираємо: чим займатися, кого запросити наступного разу. А потім шукаємо кошти, адже майже всі тренери платні. Що ж до фінансів, то оскільки МАМ-центр — дітище громадської організації, ми самі заробляємо кошти. Долучаємось до реалізації інших проектів, до участі в платних опитуваннях і грантових конкурсах, залучаємо спонсорські гроші...

Наших учасниць цікавлять різні теми. Наприклад, психолог із Кропивницького Оксана Цеба навчала нас методів релаксації й аутотренінгу. Говорили і про професійне вигорання. Вчилися почуватися впевненішою в собі, підвищувати самооцінку, пізнавати свої сильні та креативні сторони. А майстрині Оксана Христиченко і Тетяна Сава з центру творчості провели майстер-класи з виготовлення ЕКО-сумок.

Реалізацією побажань учасниць став і семінар «Адаптація дітей до умов дошкільного закладу», де спікером виступила вихователька дитсадочку «Берізка» Вікторія Трохимчук. А нещодавно начальник відділу сім’ї, молоді та спорту виконкому міськради Олена Скороход провела тренінг для мам зі статевого виховання дітей».  .(читайте у «Голосі України» на стор. >>>   article/355049 ).

Зелений віск

Різдво в кожного своє. Дитячі спогади западають у душу назавжди, й так важливо, щоб закарбувалося в нашій пам’яті оте диво Святвечора.

Це розповідь про Святвечір уродженки села Кобаки Косівського району Іванни Стеф’юк. Відома письменниця та лауреатка літературних премій, докторка філософії у галузі філології не забуває про своє гуцульське коріння. Хоч нині живе в місті Снятин, серці Покуття, де працює науковим співробітником Меморіального музею Марка Черемшини.

«...Моє Різдво і дотепер на колір зелене — як дідова ялиця і як свічка на першій скатерті, яка пахне сіном, хвоєю і маминими пирогами.

Стати дорослою за один рік — то як вийти з теплої кімнати в холодні сіни-коридор і стати там: вертатися чи далі йти? Це коли два Різдва настільки різняться, що ти отак подумки стоїш і розгублено перебираєш сумніви.

Торішнє Різдво — ти ще дитина. Дід Дмитро приніс смерекових галузок (щоб не рубати цілу ялинку), бабуся дістає з бочки квашені бурячки для закуски з опеньками, мама Маруся ліпить вареники, а ти старанно розкачуєш тісто на пампушки. Бо замісити таке ще не вмієш.

Зникло світло, і бабуся внесла грубі свічки, і вже лагодимо вечерю в урочистих напівсутінках. Жодна вечеря так не смакує, як оця січнева (і навіть не тому, що говілося цілий день). Вечір напередодні Різдва у нас удома називається Свєтвечір. Слово схоже на свічку. В родині нас четверо, а накрито завжди на одного більше.

«Цієї ночі прилетить у гості прабабуся Теклюся та її сестрички Олюся й Василинка, прадід Міхяло, братчик Мішко. Куштуватимуть усього потроху та на нас дивитимуться», — каже задумано бабуся.

Поки була мала, хотіла застати всіх тих духів та роздивитися, але вони прозорими пташками прилітали в ту пору, коли тепла хмара перини відносила мене в дитячі сни. Душі, певно, приходять одразу після колядників — інакше я би їх застала, думала собі. ).  .(читайте у «Голосі України» на 9 стор. >>>  article/355051 ).

Королевське Євангеліє на 160 років старше за Пересопницьке

Розмова з дослідником Михайлом Чухраном.

Михайло Чухран народився в селищі Королево на Закарпатті в сім’ї залізничника та бібліотекарки. Тому змалку полюбив літературу і подорожі. Вивчився в Ужгородському університеті на хіміка, працював у Львові, Хусті та Виноградові, однак не за дипломною спеціальністю, за чим не шкодує. Написав багато гумористичних творів в усіх можливих жанрах: від есемесок до повістей для дітей і дорослих.

Видав шість книжок, друкувався в різних антологіях, альманахах, періодиці України, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії — усюди, де є закарпатська діаспора.

Дотепні вірші М. Чухрана звучать на фестивалях, концертах, на радіо і ТБ, їх полюбляють весільні старости, декламують дошкільнята, студенти і пенсіонери.

Одружений, виростив двох синів і має найкращу в світі внучку.

— Михайле Михайловичу, закарпатці знають вас як поета, краєзнавця... У колі ваших інтересів — вивчення такого історичного раритету, як Королевське Євангеліє.

— Так, мав честь брати участь у поверненні до української спільноти визначної літературної та релігійної пам’ятки нашого краю — Королевського Євангелія, яке нині зберігається у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. Унікальною прикметою цієї перлини духовної спадщини краю є те, що переписувач Станіслав Граматик підписався в кінці тексту і ще й поставив дату і місце переписування: 1401 рік, у Королівському замку. Воно на 160 років старше за Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають українські Президенти. А ще воно є найдавнішою книгою на Закарпатті, написаною на папері. Іноді його ще називають Тетраєвангелієм, бо манускрипт містить у собі всі чотири канонічні тексти від апостолів Матвія, Марка, Луки та Івана. 10 років тому в складі групи ентузіастів я заповзявся витягнути Євангеліє з музейних сховищ. Тоді, навесні 2011-го, наш земляк академік Василь Німчук подав ідею провести святкування 610-ї річниці Євангелія на місці його створення.

Ще працюючи на регіональному телебаченні Виноградова, приїхав до Ужгорода, отримав доступ до визначного експоната Закарпатського краєзнавчого музею та знімав про нього невеликий телефільм. З надзвичайною обережністю розмістили книгу перед камерою, а мистецтвознавець Одарка Долгош та історик Людвіг Філіп розповідали про створення і віднайдення Євангелія, про його мандри протягом століть закарпатськими та трансільванськими церквами, часто волоськими (православні волохи (румуни) в той час під час богослужінь користувалися книгами церковнослов’янською мовою, а угорці — латинською).  .(читайте у «Голосі України» на 12 стор. >>>  article/355060 ).

«Голос України», № 5 (7755) від 13 січня 2022 року - WWW.GOLOS.COM.UA