Стенограма пленарного засідання

29 червня 1990

 

ЗАСІДАННЯ П'ЯТДЕСЯТ ЧЕТВЕРТЕ

 

Сесійний зал Верховної Ради Української РСР. 29 червня 1990 року. 10 година ранку.

 

     Головує перший заступник Голови Верховної Ради Української РСР депутат Плющ І.С.

 

     Головуючий. Доброго ранку, шановні товариші депутати! Прохання реєструватись.

     Шановні товариш депутати, ранкове засідання Верховної Ради Української РСР оголошується відкритим.

     Дозвольте від Секретаріату та президії оголосити таку заяву:

     "Робітникам, колгоспникам, службовцям, усім громадянам Закарпатської області.

     Шановні товариші! 45 років тому, враховуючи перше рішення першого з'їзду Народних комітетів Закарпатської України і волевиявлення широких верств населення краю, уряди Радянського Союзу і Чехословаччини підписали Договір про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

     Ця знаменна подія, що була одним із підсумків перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, уособила в собі торжество історичної справедливості, увінчала віковічну боротьбу трудящих Закарпаття за возз'єднання зі своїми братами по той бік Карпат, стала важливим кроком до завершення процесу возз'єднання українських земель в єдиній Радянській державі.

     Возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною у складі Союзу РСР переконливо засвідчило життєву силу ідей інтернаціональної солідарності й братерства трудящих області з усіма

 

     3

 

     народами СРСР, сприяло здійсненню на Закарпатті глибоких соціальних і економічних перетворень, ліквідації національної і політичної дискримінації, практичній реалізації багатовікового прагнення українського народу жити, працювати й творити єдиною національною сім'єю, відстоювати свою мову, культуру, гідність, нарощувати трудові здобутки в ім'я нинішнього і майбутніх поколінь.

     Щиро й сердечно поздоровляємо робітників, колгоспників, народну інтелігенцію, всіх трудящих області з 45-річчям возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною.

     Бажаємо вам, шановні товариші, успіхів у забезпеченні економічного і соціального розвитку області на шляхах перебудови в умовах утвердження державного суверенітету Української РСР, щастя, добра і процвітання багатонаціональній сім'ї Радянської України у складі оновленого Союзу РСР.

     Верховна Рада Української РСР" (Оплески).

 

     Шановні товариші депутати! Продовжуємо обговорення порядку денного - Декларації про державний суверенітет Української РСР. Вчора ми заслухали ряд інформацій по внесених проектах з питань державного суверенітету. Не всі товариші висловились щодо проектів. У нас не виступили по проектах депутат Семенець і ще там є співавтори, а також наполягає депутат Шлемко.

     Прохання таке. Ми для альтернативних проектів, так будемо говорити, надаватимемо слово поза чергою, а виступи по обговоренню цих проектів будемо надавати згідно з чергою. Доводимо до  вашого  відома, що в Секретаріаті виникли деякі недоречності. Секретаріат формував список з того часу, як надходили записки по обговоренню з цього питання. І тому вчора ряд депутатів висловили незадоволення тим і просили Секретаріат формувати списки для виступів з часу обговорення питань, коли розпочато обговорення питання, тоді й формується список для виступів. Ми будемо враховувати і ті, й інші пропозиції і будемо доходити згоди із цього приводу. Будь ласка.

     Слово надається депутату Шлемку.

 

     Шлемко В.Т., актор Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені І.Франка (Косівський виборчий округ, Івано-Франківська область). Довгим був у мене шлях до цієї трибуни, півтора місяця я йшов сюди. Нарешті я все-таки дійшов.

     Шановні товариші, добродії і панове депутати! Сьогодні вирішується найважливіше питання нашого буття. Розглядається

 

     4

 

     документ, який повинен стати основою нашої парламентської діяльності. Я недарма звернувся до присутніх "товариші", "добродії" і "панове", хоча прекрасно розумію, що останнє слово у декого викликає алергію. Але за цими словами стоять різні  форми звертання, а перш за все, різні люди як за своїми поглядами, культурою, так і за розумінням самого поняття суверенітету.

     Товариш Гуренко, добродій Юхновський, пан Чорновіл вкладають в слово "суверенітет" зовсім різні поняття. Поема Івана Франка "Мойсей" починається такими словами: "Народе мій  замучений, розбитий, мов паралітик той на роздоріжжі..." Сьогодні не лише ми з вами, а весь наш народ стоїть на роздоріжжі. Хто тільки не брав на себе роль Мойсея для  українського народу. Це і польські сатрапи, і татарські,  турецькі, московські. Вони водили нас від одного роздоріжжя до іншого з зав'язаними очима, кляпом у роті й кайданами на руках.

     Останні 73 роки роль Мойсея взяла на себе наша шановна Комуністична партія Радянського Союзу та її бойовий філіал - КПУ. Довго вони водили нас історичними манівцями і врешті-решт  довели до ручки. І коли ми натиснемо на цю ручку, то відкриються перед нами не райські ворота, за якими постане здеклароване в програмах КПРС безкласове комуністичне суспільство, а величезна,  бездонна прірва. Оце і є та сама розрита могила, про яку писав  колись Тарас Шевченко.

 

     Вся наша Україна - це розрита могила, обшарпана з усіх сторін територіально, по-варварськи випотрошена матеріально і злочинне понівечена духовно. Радіаційний цвинтар і чорнобильський саркофаг - достойний пам'ятник всій нашій  суспільно-політичний системі, яку годилося б назвати не розвинутим соціалізмом, а розвинутим маразмом. Зрештою, я думаю, що наші нащадки дадуть їй достойнішу назву. Історія має властивість рухатись по спіралі, і повертатись, і поширюватися через певний час знову, але вже у новій якості...(не чути)   статті 1654 року проголошували самоуправління України в складі Російської  держави. (Універсали Центральної ради 1917 року проголошували незалежність України у федерації з Росією). Через 5 років, у 1659  році, з'являються Переяславські статті, які  вже забороняли гетьману вступати в стосунки з іноземними державами. Так само через 5 років після відомих подій 1917 року Москвою була повністю знищена суверенна Українська Народна  Республіка, а на її руїнах посаджена маріонеткова,  мертвонароджена Українська Радянська Соціалістична Республіка, якій був нав'язаний

 

     5

 

     союзний договір 1922 року, що позбавляв її права мати свою національну армію, вступати в міжнародні відносини, вести зовнішню торгівлю.

     Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ - останню надію на  волю українського народу. В цьому році в Москві було прийнято закон, який в народі справедливо назвали "Законом про невихід з  Союзу". Цей драконівський закон - труна для нашого суверенітету,  але яку б велику труну не змайстрували в Москві, наш суверенітет туди все одне не поміститься. Імперія захиталася, хоча епіцентри народного невдоволення знаходяться поки що на її окраїнах. Москва прискорює підписання нового союзного договору, а тому на  Україну покладаються особливі надії. Якщо Росія - це каркас  тюрми народів, інші союзні республіки - все, що на ньому навішано, то Україна - це фундамент імперії. Будова може існувати без вікон, без дверей, але коли фундаменту набридне тримати на своїх плечах такий тяжкий тягар, імперія  розвалиться. Ми не маємо права проґавити цей історичний момент,  як це мало місце в 1917-1918 роках, а вирішити раз і назавжди:  чи станемо повноправними суверенними своєї долі, чи, як дехто пропонує, знову будемо делегувати її в Москву.

     Обіцянки Президента Горбачева наповнити наш суверенітет новим змістом - не що інше, як чергова спроба приспати нашу пильність. За 73 роки наш суверенітет уже й так вщерть наповнений брехнею, годі - наїлися. Я знаю, що комуністична більшість нашого парламенту досить прихильно ставиться до  підписання нового союзного договору, який буде покладено в основу нової Конституції СРСР. Саме тому я хочу нагадати їм, що  комуністи Скрипник, Раковський та інші були категорично проти  самого слова "Конституція СРСР" і пропонували назвати просто  "Договором між Союзними республіками".

 

     Вони також виступали проти ленінсько-сталінського формулювання, згідно з яким республіки об'єднуються в одну союзну державу. Автори українського проекту, обстоюючи державний суверенітет союзних республік, домагалися залишити в їх компетенції широкі повноваження з питань ратифікації міжнародних договорів республік, зовнішніх зв'язків, керівництва збройними силами, зовнішньої торгівлі. Автори також виступали проти союзного громадянства і пропонували замінити його громадянством союзних республік. Як бачимо, деякі попередники наших сучасних комуністів були набагато радикальнішими в питанні

 

     6

 

     державного будівництва. Але все це було тоді нереальним в умовах відродження імперії.

     30 грудня 1922 року відбувся Перший з'їзд Рад Союзу РСР - неіснуючий орган неіснуючої держави. Згідно з нормами міжнародного права в договорі повинно зазначатися, що він набуває чинності лише після підписання суб'єктами міжнародного права, але такий пункт у договорі був відсутній. Також не було зафіксовано, на який строк укладається договір, що, фактично,  перетворювало його на угоду про вічне кріпацтво. Згідно з Конституцією кожна республіка має право на вихід з Союзу. Але  слушно зауважив Сталін: для того щоб республіки цього не захотіли, у них існують комуністичні партії.

     Ленін, Сталін та їхні прибічники прекрасно розуміли, що без українського хліба, вугілля, залізної руди Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка просто перестане існувати. Недарма Ленін говорив, що Донбас – це основа всієї нашої економіки. Але що говорити про Україну, коли в головах комуністичних фанатиків кипіла ідея всесвітньої соціалістичної революції.

     Договір 1922 року, нав'язаний українському народові Москвою, можна вважати таким, що не відповідає міжнародним  правовим нормам, і тому недійсним. Пропоную створити   парламентську комісію, яка б детально вивчила все, що пов'язано  із цим договором, і представила свої висновки сесії Верховної Ради, а ми повинні повернутися до 1918 року і керуватись  Четвертим універсалом, який проголошував незалежність    Української республіки.

     Декларація про державний суверенітет, запропонована Президією Верховної Ради, націлює нас на підписання союзного договору, чим дискредитує саме поняття суверенітету.

     Україна повинна стати вільною, самостійною державою, а вже потім вирішувати, на яких засадах будувати свої відносини з іншими державами. Державний суверенітет неможливо здійснити без суверенітету українського народу, з якого тоталітарна система по краплині вичавлювала українця.

     На державному рівні йшла інтенсивна робота по виведенню особливого виду "гомосапієнсу" - "советского человека". Наша біда в тому, що ми раби рабів. І, лише усвідомивши це, зможемо зробити крок вперед до суверенітету.

 

     Чи спроможна наша теперішня Верховна Рада як найвищий законодавчий орган вибороти для України суверенітет у повному розумінні цього слова?

 

     7

 

     Тут переважна більшість комуністів твердо стоїть на Платформі ЦК КПРС, себто на платформі єдиної, неподільної союзної держави, і тому сподіватись на повний суверенитет не приходиться. Швидше, буде прийнято такий суверенітет, який без кінця й краю доведеться чимось наповнювати.

     Було б дуже символічно, аби через 500 років після заснування Запорізької Січі і 215 років після її зруйнування в Декларацію про суверенітет було включено пункт про створення національних збройних сил.

     Тут пропонувалися різні варіанти Декларації про суверенітет. Я теж хочу запропонувати свій варіант, який вмістився в одному реченні і звучить так:

     "Український народе! Майже через тисячу літ неволі, рабства і наруги ти отримуєш повну самостійність у вирішенні всіх  питань свого буття в самостійній, соборній державі, яка віднині отримує назву Українська республіка". Дякую за увагу.

 

     Головуючий. Слово надається депутату Петрову Віктору Михайловичу. За ним буде виступати народний депутат СРСР Щербак.

 

     Петров В.М., директор Лубенського заводу лічильних машин (Лубенський виборчий округ, Полтавська область). Шановні депутати! Шановна президіє! Шановні гості! Скажу відразу, я переконаний прихильник суверенітету України. Як і всі промовці переді мною, вважаю, що ми повинні прийняти відповідну Декларацію, хоча б з тих причин, що це вже зробили інші республіки.

     І я думаю, що ми занадто багато часу витрачаємо тут на обговорення різних термінів. Мабуть, доцільніше було б, якби ці терміни обговорювалися все-таки попередньо в постійних комісіях.

     Я вважаю, що головне все-таки, може, навіть не в термінах, а в тому змісті, який ми в ці терміни будемо вкладати. Через те, що у будь-якої медалі є два боки, мені здається, і в проголошенні суверенітету є теж два боки. Один - парадний, так  би мовити святковий, а другий - прозаїчний, але про нього теж треба говорити.

     У мене є велике занепокоєння від тієї ейфорії, яка зараз часто виникає не тільки на Україні, але й в інших республіках від цього самого слова "суверенітет". Адже дуже багато хто  думає таким чином: досить проголосити суверенітет, і одразу настане щасливе життя, всі будуть нагодовані, взуті, одягнені.

     І в той же час в багатьох республіках, аналізуючи цю

 

     8

 

     інформацію, можна прийти до висновку, що, на жаль, багато хто шлях до щастя бачить за принципом - рятуйтесь, хто як може. Багато хто веде про те, що треба рвати налагоджені зв'язки, то мені все ж таки здається, що нам необхідно проявити хоч якийсь професіоналізм. Від гарних слів все-таки перейти до справи, а вже провівши півтора місяця в цьому залі, ми, на жаль, ні на крок не наблизилися до того, щоб дати чітку, конкретну оцінку: а в якому ж становищі перебуває зараз наша Українська республіка?  Тим більше, після проголошення суверенітету наша доля буде  залежати тільки від нас. Ми не володіємо ні єдиною цифрою, яка б могла дати порівняння становища України з іншими країнами  світу, приблизно такими самими за розмірами, за населенням, розвинутими та й не дуже розвинутими. Всі ми жертви недостатньої інформації, всі ми знаходимося в тому становищі, про яке наш відомий сатирик казав, що інтуїція нам замінює інформацію. Так  от з тієї наполовину інтуїції, наполовину інформації мені здається, таке порівняння буде не на нашу користь.

     Давайте глянемо на прикладах сьогодення, що може чекати нас попереду. Адже зараз величезна нестача пального. Через нестачу паперу не друкується багато газет. Що буде надалі, як розвиватимуться стосунки наші з іншими суверенними країнами,  яку базу має Україна для розвитку свого суверенітету?

     Ми бідні на енергетичні ресурси. Говоримо про те, що республіка має страшенно зношені основні фонди, вкрай напружена екологічна обстановка. Скільки ж треба нам коштів для подолання хоча б оцих двох основних факторів, які буквально через декілька років можуть паралізувати все життя республіки? Ніхто про це не говорить. Звідки можна знайти ці кошти? Багато хто виголошує, що ці кошти можна знайти шляхом налагодження еквівалентного обміну між республіками. Але яким чином це можна налагодити, адже всі у нас монополісти, всі, так би мовити, диктують іншим свої умови, і чи не буде у нас все ж гаки боротьба на виживання? Чи не вийде так, що та сама Росія, маючи багатющі запаси нафти та газу, одержить за ці запаси продукти харчування десь з іншого боку? А чи знайдеться багато покупців на наші продукти харчування? Про це ми не говоримо, цього ми не аналізуємо.

     Наголошую, товариші, треба проголошувати Декларацію, але боюсь, що в цьому залі, де сидить чотириста з лишнім осіб, дуже  важко знайти якесь конкретне рішення. Вважаю за необхідне, щоб уряд, наукові організації республіки в

 

     9

 

     якнайкоротший термін все ж таки дали нам інформацію, яку ми могли б обговорити на постійних комісіях, зробити висновки, найголовніше, що на нас чекає далі. Як прогнозувати хоча б подальший розвиток подій після того, як Україна стане суверенною, бо я боюся, що це знову тільки можливий варіант. Чи ми, пройшовши через великі поневіряння, зазнавши великих жертв, не повернемося до тих самих міжреспубліканських відносин, які ми маємо зараз? Це теж, я повторюю, всі ми - жертви недостатньої інформації, але варіанти ці всі необхідно якось продумати.

     І нарешті, мені здається, досить уже говорити про те, що хтось когось об'їдає. Ми, мабуть, все-таки повинні прийти до висновку, що всі республіки потерпіли від тієї бюрократичної, адміністративної, не будемо змагатися в подальших дефініціях, системи. І що проголошення суверенітету перш за все потрібне нам для того, щоб створити на Україні таку систему, яка б дозволила вільно розвиватися економіці. На жаль, в цьому залі знову за отими красивими парадними словами практично нічого не говориться про те, якою ж буде далі система в цій суверенній Україні.

     І закінчуючи, що хочеться сказати. Знову через те, що я - палкий прихильник суверенітету республіки, знову я кажу: я бачу суверенітет як засіб розвитку України. Я бачу суверенітет як засіб, щоб  набуті  українським  народом кошти не витрачалися на нікому не потрібні шалені військові витрати. Я бачу це як засіб, щоб набуті українським народом кошти не викидалися в повітря для того, щоб повернути ріки, будувати всілякі, різні, нікому не потрібні проекти віку.

     Ось такою я бачу суверенну Україну. Але все ж таки я вважаю: нам необхідно сказати людям, що проголошення суверенітету - це не панацея. Цілком можливий такий розвиток подій, коли нас чекатиме погіршення становища. Але треба сказати, що все-таки в подальшому свою долю український народ буде вирішувати сам. Буде вирішувати своє вміння працювати, а в тому, що в українського народу таке вміння працювати є, я не маю сумніву.

 

     Головуючий. Слово надається...

 

     Петров В.М. Я вибачаюсь, Іване Степановичу, у мене там є ще декілька секунд. Може, не затримаю. Але потрібно сказати. За півтора місяця перебування нас у цьому залі, мабуть, вже не в одного народного депутата був день народження. Може, все ж таки варто витратити декілька секунд для того, щоб один одного

 

     10

 

     люди могли поздоровити, знати про такі події (Оплески).

 

     Головуючий. Приймається така пропозиція? Тоді прохання до Секретаріату Верховної Ради і до Секретаріату сесії визначитися із цими датами і давати своєчасно пропозиції до президії.

     Шановні товариші депутати! Слово надається Щербаку Юрію Миколайовичу, народному депутату СРСР. За ним буде виступати депутат Правденко.

 

     Щербак Ю.М. Шановні народні депутати України! Невблаганний історичний процес виніс свій вирок унітарній псевдосоціалістичній імперії Сталіна-Брежнєва. Прокинувшись від летаргічного сну диктатури, народи СРСР, у тому числі і братній російський народ, зрозуміли, що теперішня модель зазнала краху, що тільки на шляхах відновлення національної честі, гідності,     державного суверенітету, історичних традицій, незалежного   буття і децентралізації, зберігається останній і єдино можливий  шлях порятунку від остаточного занепаду і саморозпаду. Призабуте слово "суверенітет" раптом стало наймоднішим, найпопулярнішим політичним поняттям останнього часу, воно стало символом віри й надії на краще життя широких народних мас, великих і малих націй.

     Що ж таке державний суверенітет? Якими мають бути його сучасні параметри? Якого суверенітету бажаємо для Республіки Україна? Саме таку назву я пропоную обрати для нашої держави. Нагадаю, що згідно з угодою про права і обов'язки держав, підписаною в 1933 році в Монтевідео, серед міжнародно визнаних ознак суверенної держави є: встановлена територія, постійне населення, влада, що самостійно управляє територією і населенням, політична і правова дієздатність укладати договори і вступати у відносини з іноземними державами, а також дипломатичне і міжнародне визнання держави іншими.

     Якщо з такими правовими мірками підходити до сучасної України, то слід об'єктивно визнати, що УРСР сьогодні не є повноцінним суб'єктом міжнародного і внутрішнього союзного конституційного права. Україна сьогодні - це напівдержава із чвертьсуверенітетом. Досить прочитати союзний договір 1922 року, Конституції СРСР і УРСР, дотеперішні закони Союзу РСР, щоб переконатися в цьому. А якщо до цього додати ганебну колонізаторську практику центральних міністерств і відомств,  які перетворили Україну на сировинний придаток імперії, на ядерний полігон, на зону екологічного лиха, а уряд УРСР - на  групу бригадирів, котрі

 

     11

 

     безвідмовно виконують накази своїх хазяїв, то стане зрозумілим справжній стан речей і причини нашого зубожіння.

     Разом з тим слід об'єктивно визнати, що Україна як член ООН і ряду інших міжнародних організацій, як могутній, хоч і хворий, економічний організм з великим науково-технічним та духовним потенціалом, ще не винищеною до кінця національною культурою, як політичне утворення, яке не повністю зникло з європейських карт, отож така Україна має непогану стартову позицію для досягнення суверенітету. Сьогодні, можливо, є останній шанс в історії перестати бути провінційною губернією Південно-Західного краю,  а стати нормальною, правовою європейською державою, керованою народом в ім'я економічного, соціально-екологічного і духовного відродження народу. Скинувши з себе тягар імперської величі, яка нічого народу не давала, крім злиднів, Україна може вважатися державою, що розвивається, тобто країною, яка може сподіватися на допомогу світового співтовариства.

     Визнаючи, що представлені проекти документів про державний суверенітет України можуть стати реальною основою для обговорення, хочу висловити ряд концептуальних пропозицій.

     Перше. Пропоную прийняти спеціальний документ про необхідність негайної розробки законодавчої та урядової виконавчої програми здобуття суверенітету. Пропоную вже зараз наголосити на верховенстві законів Республіки Україна над існуючими й діючими сьогодні законами Союзу РСР. Пропоную також уже на цій сесії Верховної Ради України прийняти ухвалу про  нечинність щойно схвалених Верховною Радою СРСР законів про  розмежування повноважень між Союзом РСР та суб'єктами  федерації, про вихід союзної республіки із складу СРСР, про  мови народів СРСР як актів, що перекреслюють суверенні права  союзних республік, зміцнюють центристські начала побудови СРСР  і позбавляють Верховну Раду УРСР та уряд республіки реальних  можливостей щодо здійснення влади на території республіки.

     Друге. Потрібна негайна розробка нової концепції побудови законодавчої, судової і державно-виконавчої влади України. Група народних депутатів СРСР і УРСР пропонує нову структуру управління, яка б відповідала новій політичній і економічній ситуації, а не була б механічним віддзеркаленням бюрократичних структур Центру. Враховуючи те, що ми стоїмо напередодні фінансової катастрофи, треба вжити негайних заходів і припинити перекачування мільярдів карбованців у Центр. Треба створити власну

 

     12

 

     розвинену банківську систему, включаючи валютний банк, створити золотий фонд і здійснити грошову реформу.

     Прочитайте уважно, товариші, документ, який тут розповсюджено нашими банкірами, товаришами Матвієнком, Гетьманом і Носовим. Прочитаєте, ви жахнетеся. Переконаний, що впровадження ідей суверенітету в життя стане можливим лише тоді,  коли буде створено Уряд народного довір'я Республіки Україна.  Уряд нових ідей і нових людей, фактично - коаліційний уряд.

     Третє. Існує велика небезпека від того, що Україна, як уже не раз бувало, знову почне бити рекорди провінційності і тупцювання на місці в реальному розвиненому соціалізмі, у той час коли в Росії Єльцин здійснить радикальну реформу економіки.  На мою думку, економічний суверенітет України не повинен означати панування адміністративно-удільних князів районного,  обласного і республіканського масштабу над існуючим промисловим і аграрним потенціалом. Є велике слово - свобода. Справжній  суверенітет немислимий без політичної та економічної свободи,  без вільного підприємництва, без створення вільних економічних зон у Львові, Одесі, Ужгороді, Івано-Франківську, Черкасах, Києві, інших містах і областях республіки. Треба всіляко   заохочувати вільні інтеграційні процеси в економіці, надавши  повну свободу підприємствам, кооперативам, приватним особам. Спроба замкнутися у власній українській автократичній хаті,  створити замкнений економічний простір є згубною.

     Ми повинні подолати  економічну зневіру і вдихнути надію народові на покращення життя. Днями я розмовляв з одним бізнесменом, який переконував мене в тому, що Україна уже сьогодні має великі можливості для експорту зерна. Він навів такий приклад. Греція вирощує зерна менше, ніж Херсонська область, але годує свій народ хлібом і ще експортує зерно, а на зароблені гроші купує сою, чим різко поліпшує білковий баланс у тваринництві.

     Таких прикладів можна навести багато. Треба лише перестати бути байдужими до всього, не бути невільниками абсурдної ідеологічної й економічної систем.

 

     Четверте. Шановні депутати! Чи не трагічно, коли претенденти на посаду прем'єр-міністра України у своїх  програмах навіть не згадували про міжнародну політику України,  Хто може дозволити собі існувати без закордонної політики - Франція, Польща,

 

     13

 

     Бангладеш? А забули вони про це тільки тому, що ми не мали досі власної міжнародної і зовнішньоторговельної політики. Парадокс, але якщо казати строго юридично, то Україна не є членом Варшавського договору, немає під цим договором, як і під рядом інших важливих міжнародних угод, підпису України.

     Якщо хочемо бути повноцінним суб'єктом міжнародного права, слід негайно встановити прямі дипломатичні відносини з сусідами України - Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією, Туреччиною, вступити з ними у взаємовигідні торговельні відносини і союзи. Конче треба покінчити з реліктом "брежнєвської" епохи і встановити дипломатичні й торговельні відносини між Україною і державою Ізраїль. І це треба нам зробити напередодні трагічної 50-ї річниці масового вбивства фашистами євреїв у Бабиному яру, що відзначатиметься у вересні 1991 року. Нам треба негайно підвищити рівень відносин з Канадою, США, Англією, ФРН, Аргентіною, Бразілією, тобто країнами значного впливу української діаспори.

     П'яте. Враховуючи критичну екологічну ситуацію в України і наявність численних зон екологічного лиха і зони глобальної екологічної Чорнобильської катастрофи, треба негайно розробити концепцію екологічного суверенітету України. Слід створити дієвий державний орган захисту довкілля, Міністерство захисту навколишнього середовища та природніх ресурсів і незалежну національну комісію ядерного регулювання, а також створити при президенті України національну раду екологічної безпеки. Необхідний також комітет у справах чорнобильської катастрофи.  Ці структури повинні очолювати заступники Голови Ради Міністрів УРСР.

     І, нарешті, шосте. Вважаю за необхідне вилучити з офіційного проекту Декларації про державний суверенітет Украйни  розділ 10 про "Новий союзний договір". Гадаю, що це окреме  питання надзвичайної історичної ваги, питання судьбоносне і  вирішувати його треба окремо, спеціальним державним актом, що  став би справжнім волевиявленням народу України. Висловлюючи   своє особисте ставлення до цього питання, скажу, що від самого початку свой дальності як народний депутат СРСР я стояв на  позиціях створення вільного і взаємовигідного Союзу держав, а не єдиної неділимої союзної держави. Ця позиція була мною і моїми колегами засвідчена на другому З'їзді народних депутатів СРСР у резолюції депутатського клубу України про Союз РСР. Збагачені

 

     14

 

     страшним досвідом сталінського існування кривавої імперії, мусимо виявити величезну обережність і ясне розуміння національних інтересів України. Враховуючи геополітичні і стратегічні реалії сьогодення, ми повинні діяти відповідально й розважливо, уникаючи провокації, що здатна призвести до загострення обстановки, до ліванізації, бейрутизації; тобто до встановлення військової диктатури і громадянської війни.

 

     Головуючий. Ваш час закінчується.

 

     Щербак Ю.М. Я закінчую, півхвилини. Не дай боже повторити нам фатальні помилки 1917-1918 років, коли Україна була втягнена у громадянську братовбивчу, безплідну війну, в результаті чого так і не здобула реального суверенітету. Разом з тим, мусимо діяти сміливо й нестандартно, пам'ятаючи, що напередодні XXІ століття з'являються нові форми державних утворень і виникає принципово нове розуміння державного суверенітету в умовах  міжнародної економічної інтеграції.

     Надихаючим прикладом для нас може стати Європейське економічне співтовариство, яке на наших очах перетворюється на нову європейську супердержаву.

     Шановні депутати, історія і час дивляться на вас, народ чекає від вас вибору. Хай живе вільна, незалежна, демократична Республіка Україна!

 

     Головуючий. Шановні товариші депутати, у президію надійшла записка: "Записавшихся выступать много, необходимо дать слово всем. Установите регламент для конкретных предложений и выступлений до трех минут". Але прохання все-таки до товаришів дотримуватись регламенту й економити час.

     Слово надається депутату Правденку Сергію Макаровичу.

 

     Правденко С.М., власний кореспондент газети "Экономика и жизнь" (Самарський виборчий округ, Дніпропетровська область). Шановні народні депутати, шановна президіє, шановні товариші виборці! Я вважаю за потрібне звернутися й до виборців, тому що ті поправки до Декларації, які я запропоную, обговорювались мною ще тоді, коли я балотувався кандидатом у депутат і оскільки я переміг, це означає, що люди їх підгримували.

     Вчора і сьогодні вирішуємо те питання, яке визначає політичне обличчя кожного з нас, позицію кожного з нас і розуміння відповідальності за майбутнє України.

     Коротко в преамбулі скажу так. Я хотів би, щоб майбутнього

 

     15

 

     Президента України, якого ми оберемо в наступному році, зустрічали не як губернатора Каліфорнії чи Квебеку, а трьома родами військ в будь-якій країні, з розгорнутими прапорами і виконанням Гімну, як це належить.

     Тепер по пунктах Декларації. Я брав за основу Декларацію робочої групи і пропоную такі зміни: розділ шостий "Економічний розвиток", пункт 2 викласти в такій редакції: "На території республіки не можуть знаходитися підприємства, організації, установи та інші об'єкти, належні Союзу РСР, крім магістральних трубопроводів, чітко визначених в кількості військових баз та оборонних підприємств, перелік яких затверджується Верховною Радою УРСР. За розміщення цих об'єктів Союз сплачує Україні обумовлені суми щорічно. Все інше, що розміщено на Україні, є тільки її власністю. Претензії союзних міністерств щодо цього не приймаються.

     За підприємства союзного підпорядкування республіка більш ніж достатньо заплатила землею, на якій вони розташовані, екологічною кризою та відрахуваннями до союзного бюджету. За окремими угодами на території республіки можуть розміщуватися підприємства, установи, організації, об'єкти інших союзних республік, інших країн, а також спільні підприємства. Всі вони платять податки місцевим Радам, а також у загальнореспубліканський бюджет, яким розпоряджається виключно Верховна Рада Української РСР.

     З 1 липня 1990 року Українська РСР залишає у своєму розпорядженні прибутковий податок, податок з обороту та податок з автотранспорту".

     Пункт 3 у такій редакції пропонується: "Українська РСР має право на свою частку загальносоюзного багатства, яка створена і створюватиметься завдяки трудовим зусиллям народу республіки, участю республіки у загальносоюзних програмах. Розміри цієї участі визначаються щорічно Верховною Радою Української РСР, виходячи з пропозицій союзного та республіканського урядів".

     Пункт 4, останній рядок другого абзаца викласти в такій редакції: "Сплачувати податки виключно до місцевих та  республіканського бюджетів".

     Пункт 4, абзац третій викласти в такій редакції:  "Підприємства, організації, установи, розташовані на території Української РСР, вносять передбачені законодавством республіки  податки від зароблених ними валютних ресурсів виключно до  бюджету місцевих Рад та республіканського бюджету".

 

     16

 

     Пункт 4, абзац четвертий викласти в такій редакції:  "Українська РСР бере участь у формуванні бюджету Союзу РСР  тільки цільовими платежами, призначеними для фінансування  союзних програм, у здійсненні яких заінтересована республіка. Верховна Рада УРСР має право контролю за виконанням цих програм  у рамках участі республіки в них".

     І цей же пункт пропонується доповнити таким абзацом: "Підприємства, організації та установи, розташовані на території Української РСР, припиняють будь-які виплати із своїх прибутків союзним міністерствам і відомствам, а також виплату орендної плати з 1 жовтня 1990 року. Всі відрахування з прибутків, нормативи яких потрібно переглянути, як і скорегована орендна плата, залишаються в розпорядженні місцевих Рад та Верховної Ради УРСР".

     Розділ 8 "Участь у міжнародних відносинах". Пункт 1 пропоную доповнити таким абзацом: "Українська РСР відповідає за  зовнішні займи й інші борги по торгових, комерційних та інших операціях СРСР лише в тому обсягу, який безпосередньо  направлений на задоволення її потреб і затверджений Верховною  Радою УРСР. Водночас Українська РСР віддає пріоритет власному вирішенню таких питань".

     Розділ дев'ятий "Невід'ємні суверенні права Української РСР" я пропоную викласти коротко в такій редакції. У нас тут  права, справді, я б сказав, хай не ображаються товариші, дещо з школярською запопадливістю перелічені, я пропоную тільки два рядки: "Суверенними правами Української РСР є всі права, якими користується кожна суверенна держава".

     І розділ 10 щодо нового союзного договору пропоную це у такій редакції: "Рішення про укладення нового союзного договору приймає Верховна Рада УРСР по тих напрямах, які нею визначено. Договір укладається на певний строк. Верховна Рада УРСР також може прийняти рішення про неукладення такого договору або про припинення його дії до обумовленого строку".

     Я мав на увазі те, що ми не маємо права заганяти себе союзним договором у глухий кут і повинні думати і про тих, хто прийде в цей зал після нас і що про нас подумає. Тобто не Закон про вихід з СРСР, який я, чесно кажучи, не визнаю, навіть мої московські колеги журналісти цинічно, але правдиво назвали його "Законом про невихід з СРСР", то як же можна його визнавати? А припинення дії союзного договору в односторонньому порядку - це і

 

     17

 

     буде фактично вихід або невихід залежно від того, як вирішить Верховна Рада, якщо потрібно - то й референдум.

     Я вважаю також, і для мене це є незаперечним, що самостійними повинні бути в республіці Прокуратура, суд, Комітет державної безпеки, Міністерство внутрішніх справ, армія, банківська система. Нам не потрібні всесоюзні наглядачі, я вважаю, з будь-яких питань, бо це принизливо для суверенного народу.

     Як журналіст, який дещо розуміється на економіці, я розумію, що справжній суверенітет неможливий без самостійної  грошової одиниці, до якої треба йти не завтра, але йти треба до цього твердо.

     Зроблено те, чого тут деякі виступаючі торкалися, навіть питання символіки. Я хотів би внести корективу. Червоний прапор - це не сталінський прапор, це прапор трудящих. І  так  це  треба трактувати.

     Я думаю, що ми під час заключення договору повинні бути готовими до різних неприємностей. Ми повинні правильно оцінювати навалу, не побоюсь цього слова, шовінізму, який нині є в Росії, і небезпеку, про яку попереджував і Володимир Ілліч Ленін. Йдеться вже зараз і про те, що деякі підприємства Росії, ну ось радіо вчора повідомило, що Житомирській птахофабриці не дають  уже картону, давай тільки за валюту. Тобто, куди пакувати яйця, вже невідомо, де ж ту валюту взяти?

     З огляду на це ми не повинні навіть транспорт республіки передавати у союзне відання. Транспорт республіки - це кошти республіки, це її прибутки. Я знаю, скажімо, скільки може заробити валюти тільки Чорноморське пароплавство. То нам вона буде потрібна для того ж картону і так далі.

     Віддавали транспорт - це значить висмоктувати його знову і доводити до нинішнього ганебного стану. Скільки, скажімо... (не чути) морський транспорт, що у нас найстаріший флот у світі? 15 років тому він був наймолодшим. Ось наскільки далекоглядна союзна політика і до чого вона призводить.

     Наголошую, що ми, я - за союзний договір з певних конкретних питань, зокрема космос, паливні питання і так далі. Але за те, щоб ми були розумні і склали справді рівноправний договір. Дякую за увагу.

 

     Головуючий. Слово надається народному депутату Юхновському Ігору Рафаїловичу. За ним буде виступати депутат Марченко.

 

     18

 

     Юхновський І.Р., керівник Львівського відділення статистичної фізики Інституту теоретичної фізики АН УРСР (Червоноармійський виборчий округ, Львівська область). Шановні товариші депутати! Про те, що цю суперцентралізовану державну систему потрібно в корені змінити, було чітко сказано Михайлом Сергійовичем Горбачовим у виступі на З'їзді Компартії РРФСР, і ці зміни ми повинні провести.

     Єдиним виходом є утворення суверенних республік з притаманним кожній політичним устроєм і способом господарювання.

     Нам запропоновано декілька цікавих проектів державного суверенітету Української Республіки. Я зупинюсь на одному з них, назвемо його основним, створеним групою наших видатних юристів, про який говорив професор Дорогунцов.

     У цілому проект відстоює частково незалежну, частково - залежну державу і потребує певних поправок. Я хочу назвати саме ті поправки, які, на мою думку, потрібно внести. Це знайшло своє відображення у тому проекті, який був представлений Головатим і Тимченком, і остаточно в тому новому варіанті, який був спрацьований ще Скорик і Зайцем.

     Отож я скажу про ці поправки.

     Спершу такі зауваження. Преамбула є в усіх деклараціях. В преамбулі до Декларації Російської Федерації виражається повага до суверенних прав народів, що входять до складу Радянського Союзу. Отже, усі в Союзі за суверенітет республік. Суть питання полягає в тому, що ми маємо розуміти під суверенітетом нашої України, з якого рівня будемо стартувати, готуючи нову Конституцію республіки і новий союзний договір. Ми вважаємо, що таким рівнем має бути повна національна, політична й економічна незалежність Української Республіки як вихідна основа для скріплення двох- і багатосторонніх договорів із союзними республіками. Сукупність цих договорів є наповненням документа, що називається союзним договором.

     Держава - результат самовизначення нації. Українська РСР - української нації, Російська РФСР - російської нації, Грузинська РСР - грузинської нації і так далі. Українська Республіка має бути республікою, де кожна інша нація може вільно плекати свою національну культуру в такій мірі, що не суперечить розвиткові української культури і культури інших націй. Це означає, що росіяни плекають свою російську культуру, черпаючи й джерела в РРФСР, євреї - єврейську культуру, поглядаючи на культуру

 

     19

 

     Ізраїлю, греки - грецьку, давлячись на розвиток Еллади, поляки - польську, спираючись на впливи  Польщі, угорці -  мадярську, користуючися здобутками Угорської Республіки, - і все це має наповнювати своїм багатством культуру України, культуру, відкриту для усього світу.

     Українці й інші нації, що живуть на території республіки, складають народ України. Він - єдине джерело і носій державної влади, все це відноситься до мого виступу.

     А тепер поправки до основного проекту. На території України проголошується верховенство Конституції Української РСР і законів Української РСР. Не існує Конституції Союзу РСР. Це перша суттєва поправка до чотирьох пунктів розділу 10. Можуть  існувати лише певні акти Союзу, які виникають в результаті союзного договору. Вони випливають з тих повноважень, які передаються республіками у відання Союзу. Усі акти Союзу набирають чинності на території республіки тільки після їх ратифікації Верховною Радою УРСР. Таке формулювання відповідає  змістові Декларації про суверенітет Російської Федерації.

     Друга поправка стосується економічного боку суверенітету. Основою економічного суверенітету є власність цієї республіки на землю і все, що знаходиться на її поверхні і під її поверхнею. Тут ми стикаємося з основною економічною реальністю Союзу, яка знищила країну і призвела її на межу економічної і соціальної катастрофи.

     Перше - з так званою всенародною власністю на землю, її надра, ліси, моря і повітряний басейн. Друге - з союзною власністю на виробничий і інтелектуальний капітал. Трете - із централізованим союзним плануванням економіки. Результатом першого було катастрофічне знищення урожайності земель, лісів, пасовищ, морських територій і річок, до крайності волюнтаристське вичерпування природних ресурсів, що здійснювалось і здійснюється організаціями і населенням.   Результатом другого стала безграмотна, утопічна форма роботи виробництв з найнижчим у світі рівнем заробітної плати, з   мінімальним відрахуванням на модернізацію виробництва, на соціальний розвиток і екологію, з неприпустимо високими податками з обороту і неприпустимо високими залученнями прибутків.

     До цього потрібно ще додати повний волюнтаризм цін. Номінальні ціни у Союзі фактично нічого не відбивають. Гори статистичних даних є пам'ятником марно затрачених зусиль,

 

     20

 

     пам'ятником дезінформації суспільства і міжнародної спільноти. Але ж вони є і джерелом тіньової економіки.

     Не менш жахливим є монополізм на ідеологію. Союз переживає страшну культурно-освітню трагедію, коли ми стаємо нацією недоучених спеціалістів. І оце все потрібно ламати. Ми повинні створити Україну як державу правди, правди виробничої, економічної, культурної. Що для цього потрібно? В економіці - перехід усіх підприємств республіки у власність тих, хто на них працює. Це тривалий процес. З чого він має зараз початися? З негайного розрахунку з усіма республіками, усіма установами республіки, з собівартості їх продукції у світових цінах, у доларах, я звертаюся до всіх керівників підприємств, при цьому беру до уваги світові ціни на природні ресурси, воду, повітря, землю, сировину, на комплектуючі, на мінімальну заробітну плату, міжнародну, робітника даної спеціальності. Відрахувань на соцстрахування, на отримання й експлуатацію обладнання та інші витрати. Ми відзначимося таким чином на міжнародному ринку, бо Україна має відкрити себе світові й заключити нормальні торговельні відносини з РРФСР, іншими республіками. І у зв'язку з тим друга поправка:

     а) усі підприємства союзного підпорядкування переходять у власність республіки й у власність тих, хто на них працює;

     б) існує незалежна фінансово-бюджетна система республіки, де рух надходжень від прибутків і оподаткування йде від районного бюджету до обласного бюджету, до республіканського бюджету, і на тому кінець. Республіка сплачує видатки в рамках  союзного договору на утримання озброєнь і стратегічної армії,  космічних досліджень тощо;

     в) існує свій банк і свої гроші;

     г) існують різні форми власності, існує конкуренція й антимонопольний закон;

     д) закріплення суверенітету.

     Децентралізація, що зачепила усі боки життя суспільства, торкнеться й армії. Україна як незалежна держава повинна мати свою національну армію. Армія Союзу складатиметься з двох частин; однієї - національної, що підкоряється Міністерству  оборони республіки, і другої - стратегічної, професійної армії Союзу РСР. Контингент останньої набирається з контингентів республіканських армій і утримується відповідними внесками республік.

     Такий розподіл Збройних Сил дасть змогу суттєво покращити матеріальне і моральне становище у нашій армії. Це є третій суттєвий додаток до основного документа.

 

     21

 

     І тепер четвертий додаток. Республіка має свій суд. І мова йде про верховенство нагляду за дотриманням законів. Якщо воно не буде належати виключно республіці, то не існує жодного суверенітету, ні економічного, ні політичного. Тому я формулюю: верховний нагляд за дотриманням законів у республіці здійснює виключно Генеральний прокурор республіки, призначений Верховною Радою.

     І, нарешті, п'ята поправка про союзний договір. Цей пункт опускається з договору. Тут є два боки питаннь: попередні переговори, для укладання союзного договору і підписання союзного договору. Переговори, які до цього відносяться, потрібно починати негайно. Вони мають торкатись укладання  торгових договорів як результат великої кількості попередніх   переговорів між підприємствами України, Союзу і союзних  республік, переговорів про майно, про статус Збройних Сил, про державну безпеку і так далі.

     Далі Україна має прийняти нову Конституцію, - і коли все це буде завершено, то підсумком має стати новий союзний договір. Тому до остаточного державного договору ще далеко, але попередні переговори потрібно вести вже зараз.

     Шановні товариші, якби Михайлу Сергійовичу Горбачеву вдалося створити Радянський Союз як союз незалежних держав, зв'язаних між собою взаємовигідними договорами, захищених спільною обороною, то за всю історію Росії і України не  знайшлося б більш великого державного діяча. Дуже не хочеться, щоб програми дій нових перших секретарів Компартії Росії і України суперечили цій великій меті.

     Закінчуючи, хочу сказати, що, як і ви, я прикро засмучений тими кількома фразами у моєму вчорашньому виступі. Хочу лише пояснити чого... (не чути) на підставі сказано депутатом Гуренком, який на зборах партгрупи заявив, що сфальсифіковано було не два, а близько сорока бюлетенів. Цей факт потрібно простежити. Загальна конфронтація нам, безумовно, ні до чого. Я переконаний, що надалі ми будемо все глибше пройматись великою місією, покладеною на нас історією і спрямованою на побудову незалежної української держави, і нас це об'єднає. Дякую.

 

     Головуючий. Слово надається народному депутату Потебеньку Михайлу Олексійовичу. За ним буде виступати депутат Філенко.

 

     Потебенько М.О., прокурор Української РСР (Новобузький виборчий округ, Миколаївська область). Шановні товариші

 

     22

 

     депутати! Ми приступили до обговорення одного з найважливіших документів життя і діяльності нашої республіки - Декларації про державний суверенітет, прийняття якої потребує  найсерйознішого підходу.

     Цей документ об'єднує досить обширне коло питань, і всі вони мають велике значення. Але мені хотілося б звернути увагу на ті, які лежать в основі фундаменту побудови суверенної республіки, від яких залежить немало - її соціально-економічний, суспільнополітичний стан.

     Перш за все я бачу питання, пов'язані з правом на самостійне здійснення на всій території економічної політики,  культурного розвитку, законодавчої, виконавчої і судової влади. Забезпечення інших невід'ємних прав Української Радянської  Соціалістичної Республіки і, безумовно, те, що прийняття  Декларації про державний суверенітет повинно прискорити  розробку договору про взаємовигідне розмежування повноважень   між Союзом РСР і республікою, що закріпить пріоритет законів  республіки, якщо союзні закони будуть виходити за межі укладеного договору.

     Вирішення цього питання буде відповідати інтересам суверенітету законодавчої ініціативи республіки, і, якщо буде досягнуто єдності під час укладання договору щодо законодавства, це допоможе уникнути головного - беззаконня і безпорядку, оскільки наявність протиріччя в законодавстві, безумовно, до цього призводить.

     Важливими є розробка і прийняття нової Конституції, яка перш за все має закріпити, і, на мій погляд, економічно і політично виправдані форми власності. Але не слід забувати, що   для законодавчого закріплення основ, які повинні відіграти значну роль у стабільності розвитку економічної, політичної й соціальної проблем, міцних правових основ усіх сторін життя,  теж-таки не можна допускати поспішності.

     Основний Закон республіки, як інші законодавчі акти, має бути всебічно виваженим з урахуванням розвитку суспільних відносин не лише в республіці, а й в цілому в країні, того процесу, який проходить, оскільки правова держава, якщо ми хочемо поставити її на міцний фундамент, потребує перш за все стабільності в Конституції.

     Основний Закон не повинен створюватися під емоційним впливом внаслідок тимчасових потреб, інакше він втрачає своє призначення. А оскільки Декларація заклала основу для майбутньої Конституції, то і до неї ці вимоги повинні теж відноситись.

 

     23

 

     До того ж, не слід забувати, що одних хороших законів мало, якщо не буде створено механізму для забезпечення їх виконання, єдиного підходу до їх застосування.

     Особливо це важливо тепер, при поширенні зовнішньоекономічних зв'язків, коли інтереси республіки, окремих груп чи осіб потребують захисту від диктату союзних міністерств й інших суб'єктів федерації.

     Те саме стосується захисту осіб, організацій республіки від злочинних дій організованої і корумпованої злочинності, яка нерідко тягне свої щупальці від інших республік або вчиняється на її території стосовно громадян чи організацій Української республіки.

     Такий орган повинен бути незалежним від будь-якого впливу, якщо ми домагаємося зміцнення права; він повинен мати реальні можливості для досягнення єдиного підходу і виконання законів всіма без винятку. Якраз забезпечувати виконання інтересів суверенної республіки і громадян і повинна прокуратура.

     Але ж якщо говорити про реальне здійснення цих повноважень, то це можливо лише при збереженні все-таки, я вважаю, тієї побудови системи, яка існує на даний час. Вона гарантує єдність і незалежність прокурорського нагляду, дає змогу прокуророві республики нерідко вирішувати питання за межами республіки за допомогою Генерального прокурора СРСР. І це підтверджується багатьма життєвими прикладами, з якими навіть сьогодні ми зустрічаємося.

     Друге, що хотілося б зауважити. Чим більше прокуратура буде незалежною від місцевих органів і подій, тим реальніше буде забезпечуватись нагляд за виконанням законів всіма без винятку  і тим реальніше оберігатимуться права й інтереси республіки та її громадян у цілому.

     Тому вільне тлумачення побудови системи органів  прокуратури тут якраз, мені здається, недопустиме, і воно не  повинне переходити здоровий глузд. Прокурор повинен  переслідувати одну мету - домагатися дотримання чинного законодавства. Якщо буде прийнято інший закон, прокурор також зобов'язаний забезпечувати нагляд за його виконанням. І тому він повинен бути вільний від всілякого тиску й залежності.

     Саме сьогодні, коли ми будуємо правову державу, ці принципи найбільш вдалі. І якщо ми справді домагаємося забезпечення єдиного підходу до розуміння і виконання законів, то зовсім не зрозуміла позиція тих, хто намагається підпорядкувати органи

 

     24

 

     прокуратури. Навіщо ця ідея і кому вона потрібна - це питання, воно має бути винесено на розсуд депутатів. Але слід зазначити, що, виходячи з усього сказаного, потреб розвитку процесів, які відбуваються у житті, Верховною Радою Союзу лише 26 квітня 1990 року було прийнято Закон про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федерації, яким ще раз закріплено, що встановлення єдиної системи прокурорського  нагляду в СРСР і Збройних Сил є винятковим повноваженням Союзу   Радянських Соціалістичних Республік.

     Цей Закон, як і Конституція СРСР, Закон про прокуратуру СРСР, ще раз підтвердив діючу систему побудови органів прокуратури, коли Генеральний прокурор призначається Верховною Радою Союзу РСР, а всі інші призначаються Генеральним прокурором, що спрямовано на незалежність прокурора під час виконання ним своїх повноважень та забезпечення діючого   законодавства, виключення фактів нігілістичного ставлення до закону.

     Я розумію, що ці питання, безумовно, якщо вони виникають, повинні вирішуватись за договором між республікою і Союзом. Виходячи зі сказаного, вважаю, що слід повністю погодитись з текстом проекту Декларації про суверенітет щодо названих  питань, запропонований Президією Верховної Ради республіки,  який відповідає часу і потребам республіки та її економічним можливостям.

     Нам не слід, товариші, все-таки повторювати, на мій твердий погляд, литовський варіант закону щодо затвердження Прокурора   Верховної Ради республіки, який був відмінений президентським законом. Подібні рішення, безумовно, не прибавлять дивідентів ні правовій культурі, ні авторитету нашому парламенту. Мені  здається, що ми повинні все ж таки свої пропозиції обмірковувати, виходячи з економічних можливостей республіки на даний період. Не відриватися і не перебувати в стані прострацій.

 

     Щодо альтернативних проектів декларацій, які розповсюджуються серед депутатів, і пропозицій до них, то я не можу з ними погодитись, оскільки вони вступають у протиріччя з принципами створення законодавства і їх реального забезпечення, не витримують ні юридичних, ні етичних принципів.

     І якщо слово "реалії" деким часто використовується, то мені здається, що ми все-таки повинні і в цьому питанні виходити, враховуючи реалії.

     Думаю, що в подальшому життя покаже справедливість такої

 

     25

 

     позиції. Головне повинно бути в тому, щоб закони відповідали потребам в цілому всього суспільства, як і діяльність органів, які повинні її забезпечувати. Думаю, для  цього повинна бути конструктивною робота всіх народних депутатів.

     Щодо розділу шість - про економічний розвиток. Пропоную звернути увагу на пункт, де сказано, що нагромадження науковотехнічного потенціалу є виключно власністю народу республіки. Оскільки багато що зроблено за рахунок коштів інших республік, я вважаю, що це питання необхідно вирішувати тільки після договору з республіками і Союзом, оскільки це може загострити стосунки між республіками. Дякую за увагу.

 

     Головуючий. Слово надається народному депутату Філенку.

 

     Філенко В.П., секретар парткому радгоспу імені Гагаріна Готвальдівського району (Готвальдівський виборчий округ, Харківська область). Шановні депутати, шановна президіє! Перш ніж перейти до свого виступу, я хочу сказати, що я глибоко переконаний, що Прокурор у нас повинен бути свій, український.

     Враховуючи розбіжність думок з нашого основного питання, я довго шукав цей шлях, найбільш вірний. Я думаю, що яке б питання ми не розглядали, що б ми не обговорювали, основним відправним питанням є реальне підвищення добробуту нашого українського народу. Мене, як і кожного українця, підкуповує і повністю влаштовує думка про повний суверенітет республіки. Це є головним, і це - однозначно.

     Але є ще друге. Вирішивши це питання, домігшись реального суверенітету, ставши, нарешті, самостійними, ми тільки потім повинні подумати, чи бути новому союзному договору, чи бути нам в цьому союзі, чи ні. Я думаю, що перше - це суверенітет, а потім уже все інше. В наступну кабалу ми завжди встигнемо влізти. Ми повинні використати можливості цього часу,  історичного часу, щоб врешті-решт хоча б раз в історії побути незалежними. Потім від цього вже йти до нового союзу.

     Я глибоко при цьому  впевнений, що ми ніколи не зможемо розвиватися відокремленими від всього земного суспільства. Згадайте Китай, який мав 2-3 тисячі років тому найбільш розвинену цивілізацію, а потім відгородився "китайською стіною", і що потім там сталося, ви знаєте.

     Згадайте приклад Європи, яка спочатку розмежувалася, кожна нація утворила свою державність, а тільки потім стала йти і поступово йде до нової спільності, до європейського союзу.

 

     26

 

     Ми повинні також враховувати і реалії сьогодення, реальні зв'язки і, в першу чергу, зв'язки економічні, які склалися на сьогодні між союзними республіками.

     Виходячи з цих міркувань, перейду до конкретних документів, їх у нас три, основних. Це декларація і цілий ряд пропозицій, проектів, заява І постанова. Тих депутатів, які не читають листи, газети і не складають депутатські запити, я просив би взяти ці документи. Вважаю, що кожен з документів має в собі раціональне зерно. Мені здається найбільш вдалим проект,  запропонований вельмишановним депутатом Гнаткевичем. І ось чому.

     Він короткий, досить урочистий і, найголовніше, насичений і інформативний. Вибачте за такі фрази, але наші люди вже наїлися московських законів, їх уже нудить від кожного із цих законів, котрих уже майже ніхто не читає. Якщо ми підемо таким шляхом, то не прочитають і нашу Декларацію.

     Я думаю, що цей проект можна і навіть потрібно зробити ще коротшим. Він повинен нести в собі два основних пункти. Це такі пункти. Пункт перший і головний: ми самі собі господарі. Все, що тут є, все наше. Пункт другий: бути цьому чи іншому Союзу, про що я говорив уже вище, а якщо бути, то що ми делегуємо, що ми віддаємо тому Союзу. Все інше ми повинні, вибачте, прискіпливо і виважено записати в нову Конституцію, яку ми рано чи пізно підготуємо і внесемо на розгляд нашої сесії.

     Тепер що стосується конкретних пропозицій щодо цього проекту. Я все-таки вважаю, треба записати - не державна незалежність, а суверенітет. Бо це поняття більш широке, ніж державна незалежність. Це поняття юридичне, це поняття світове.

     Щодо пункту 5 преамбули. Або його взагалі прийняти як дещо декларативного, або слова "перебудовні процеси", слово "перебудовні" викинути. Бог його знає, ми пишемо документ надовго, як через кілька років ця перебудова буде оцінюватися, хай залишається - демократичні процеси.

     Тепер є такий документ - наше звернення. Я пропоную в цьому зверненні після абзацу п'ятого записати приблизно так: "Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки пропонує  всім союзним республікам скликати конференцію, - мається на увазі конференцію про укладення союзного договору, - в місті-герої Києві". І ось чому? Декілька аргументів.

     Аргумент перший. Історично Київ - це "мать городов русских", а три слов'янські республіки - кістяк нашого Союзу - це факт.

     Друге. Якщо республіки погодяться, то новий договір увійде в

 

     27

 

     історію як Київський Договір. А Київ може стати дипломатичним центром цього нового Союзу (Оплески).

     Третє і головне. Шановні колеги!

     Їхати зараз до Москви для укладення нового договору, - повірте мені, не щось інше, як розписуватися ще раз в одному і  тому самому загсі. Тим більше, що авторитет Москви досить підмочений у цьому питанні. Отже, рівні їдуть до рівних (Оплески).

     Ну і ще одне. Навіть, якщо ця пропозиція не буде прийнята республіками і все-таки ми туди поїдемо, то і наш заклик дасть змогу дати нам плюси за дипломатичну активність, за пошук якихось виважених рішень, за гостинність і все таке інше.

     Прошу, щоб ця пропозиція не загубилася, не пішла у пісок і рано чи пізно була проголосована. Дякую за увагу.

 

     Головуючий. Слово надається народному депутату Свідерському Федору Феофілактовичу.

 

     Свідерський Ф.Ф., начальник технологічного бюро Нововолинського виробничого об'єднання "Оснастка" (Нововолинський виборчий округ, Волинська область). Шановні  депутати, шановні виборці! Із цієї високої трибуни звертаюся до всіх людей доброї волі і в цьому залі, і в цілій нашій знедоленій Україні. Зараз ми можемо, не втративши двох найближчих років, врятувати нашу землю, повітря, воду, нашу духовність, культуру і наше майбутнє, і майбутнє наших дітей і  внуків. Забудьмо про свої партійні корпоративні інтереси,  об'єднаймо наші здорові сили в цьому одному-єдиному напрямі, який врятує всіх нас.

     Учора історичний момент створення нашої справжньої державності почався не зовсім добре, бо після тривалого марафону з виборами Голови Ради Міністрів ми не відчули урочистості цього моменту. Тому хочу настроїти вас ще раз на урочистість і історичну відповідальність тих хвилин і днів, які почала наша історія саме вчора. Аналізуючи проект Декларації, внесений Президією Верховної Ради, роблю висновок, що він дасть нам половинчастий і декларативний суверенітет тому, що визнається і в майбутньому належність підприємств до власності СРСР,  формування бюджету СРСР на засадах, визначених союзним  договором. Цілий розділ  відведено новому союзному договору.  Вважаю, що найбільш повно, хоч, може, і занадто детально   розроблено проект Декларації, запропонований Головатим і  Тимченком. В ньому відображено найголовніші ознаки суверенності,  а особливо такі: повнота і розподіл

 

     28

 

     законодавчої, виконавчої і прокурорської, судової влади. Прокурор України призначається Верховною Радою  України.  Введено розділ про Збройні Сили України. Вважаю, ми повинні розуміти, що без  прийняття саме цих найголовніших розділів   Декларації суверенітет неможливий. Ми повинні створити свій Комітет безпеки з переглядом його функцій, свої органи МВС,  власну банкову систему і власну грошову одиницю.

     Найбільш стисло й коротко викладено проект Степана Хмари,  в якому пропонується зміна назви: замість УРСР - Республіка Україна. Пропоную, про це говорив  акож депутат Щербак, щоб зовсім позбутися історичних асоціацій з нашими назвами, які зазначали історичну хибність нашого розвитку і колоніальну приналежність, назвати нашу державу найкоротше - Україна. Щоб цим самим раз і назавжди і в назві держави передбачити її незалежність як від союзу республік, так і від нового союзного договору.

     Вважаю особливо важливими розділи проекту Хмари про символіку держави. Перше, прапор національний буде державним синьо-жовтим. Друге, герб - "Володимирський тризуб". Третє, гімн

- "Ще не вмерла Україна". Якщо ряд республік вже прийняли свої історичні символи як державні, то нам негоже і сьогодні прикриватись затлілим лахміттям пропаганди. Треба сказати велике спасибі нашому народу, що в нас є ці світлі символи і є сьогодні, а наше історичне завдання зробити їх разом з тим державними і без будь-якого оновлення, з посиланням на новітню історію. Тільки після прийняття Декларації про суверенітет,  Декрету про владу, створення нової Конституції України ми  повинні надати мандат делегації України на будь-які переговори  і комісії по союзних справах. І це треба відобразити в Декларації.

     І ще одне. Ми бачимо останнім часом, як дипломатична служба Президента Горбачова, використовуючи всі засоби пропаганди, крім блокади економічної, веде ще й політичну, і інформаційну блокаду Литви, вимагаючи мораторію на суверенітет як передумову переговорів.

     Ми знаємо блокаду Ленінграда з історії, з документів, з кінофільмів. Тепер нам товариш Президент, мандат якому дав тільки з'їзд депутатів, хоче своїми президентськими указами зупинити, задушити будь-який поступ республік по шляху  визволення. Після таких дій Президента ми всі бачимо, наскільки це антигуманно і аморально, бо страждають від цього не тільки народи в Литві, а взаємозв'язані робітники підприємств в Ленінграді,

 

     29

 

     Білорусії, Україні, Росії. Холодний і безжалісний розрахунок поставив заслони на суші, на морі, щоб поставити вільний народ і його уряд на коліна. Це в завтрашньому зразок,  як і нас хочуть поставити теж на коліна. Ми всі боремось за наш  суверенітет і першим нашим проявом його і кроком на цьому шляху повинно бути визнання Литви і економічна допомога Литві на   основі взаємовигідних прямих договорів.

     Уже фактично розповсюджуються путівки по оздоровленню наших дітей у Литві. Ці перші наші договори стануть паростками вільного, взаємовигідного існування рівних незалежних держав. Чи будемо ми рівними партнерами з Росією Єльцина - залежить від усіх нас, кого вибрав народ України, залежить від нас тут, в цей урочистий момент. Будьмо ж гідними своєї нової історії, щоб нам не було соромно перед прийдешнім, бо це буде рано чи трохи пізніше, і я думаю, що цього разу нам не доведеться соромитись перед нашими дітьми і внуками за ту історію, яку ми творимо сьогодні. Дякую за увагу.

 

     Головуючий. Шановні депутати, перш ніж надати слово депутату Гетьману дозвольте оголосити таку записку. "Доведіть, будь ласка, до відома депутатів, скільки ви відвели годин, днів, місяців для обговорення даного питання".

     Доводжу до відома, а вчора ми домовлялися, що ми сьогоднішнє засідання присвятимо обговоренню цього дуже важливого питання. Якщо в депутатів будуть пропозиції, прохання надсилати їх до Секретаріату.

     Слово надається, народному депутату Гетьману Вадиму Петровичу. За ним буде виступати депутат Заєць.

 

     Гетьман В.П., голова правління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР (Уманський виборчий округ, Черкаська область). Шановні депутати! Я переконаний, що сьогодні в цьому залі немає  жодного, хто не хотів би бачити  нашу рідну Україну процвітаючою, суверенною республікою.

     Як професійний економіст-фінансист я маю всі підстави заявити, що не може бути економічної незалежності республіки, якщо банки, фінанси, ціни - найважливіші економічні підойми - і надалі залишаться в руках союзних відомств, якщо елементарні питання економічного життя будуть регламентуватися згори.

     Візьміть банки. Замість розширення прав республіки новий проект реформи банківської справи передбачає подальшу

 

     30

 

     централізацію в руках Держбанку СРСР усіх кредитних ресурсів, розрахунків і грошового обігу. Депутати отримали мій лист і відповідні матеріали з приводу проектів законів про банки. Скажу відверто, більш консервативних проектів законів за останній час я не бачив, все тягнеться в Центр. Республіка позбавляється навіть тих елементарних прав, які вона має на сьогодні. Тому я прошу уряд республіки, наших колег-депутатів Верховної Ради СРСР сказати категоричне "ні" намаганням Центру зберегти і надалі свій контроль над економічним життя суверенної республіки.

     Справді, чому республіка, що утворює в себе майже 100 мільярдів кредитних ресурсів, не має права сама ними розпоряджатись і змушена за плату купувати у Держбанку СРСР близько 60 процентів, щоб хоч деякою мірою задовольнити республіканські потреби.

     Ще до значно серйозніших наслідків може призвести рішення Держбанку СРСР про зосередження у своїх руках розрахунків усіх банків шляхом створення так званих розрахункових центрів Держбанку СРСР. Це, товариші, нові структури, які ось-ось з'являться в республіці. Згадайте, з чого почалося утихомирювання Литви. Спішно було прийнято рішення союзного уряду про передачу в ведення Держбанку СРСР операції Ощадного банку СРСР і утворення в Москві розрахункового центру з усіх платежів із цією республікою. Мета зрозуміла - зосередити всі ресурси за розрахунки в руках Центру і взяти під контроль усі економічні зв'язки.

     Тепер в очікуванні аналогічних процесів в інших республіках Держбанк СРСР поспішає накинути таку ж вуздечку й на інші регіони. Вже дано вказівку Українському банку, Держбанку спішно створити близько 200 розрахункових центрів у нашій республіці, подібних до Прибалтики. Звертаю вашу увагу на те, що при цьому навіть не робилась спроба отримати дозвіл республіканського уряду.

     В проекті законів про банки передбачається передати Держбанку СРСР функції єдиного касового центру. Можливо, небагатьом тут відомо, що ті численні затримки з видачею готівки з кас банку, включаючи затримки з виплатою заробітної плати, відбуваються насамперед тільки тому, що сьогодні Державний банк країни здійснює щоденне, підкреслюю, щоденне емісійне регулювання на рівні кожного району. В цьому відсутній елементарний здоровий глузд. Це справжній анахронізм, притаманний тільки нашій країні. Останньою в світі від такої  практики відмовилась навіть Монгольська Народна Республіка.

 

     31

 

     Кажучи так, я зовсім не виступаю проти підвищення ролі національного банку як банку банків. Національний банк є всюди, але його функції обмежені контролем за дотриманням акціонерними і комерційними банками встановлених законів в галузі грошово-кредитної політики. Національно-емісійний банк України має бути  підпорядкований безпосередньо тільки Верховній Раді республіки.

     Або, товариші, візьмемо ціни й ціноутворення. І зараз, і в концепції переходу до регульованої ринкової економіки Центр прагне залишити за собою право і надалі визначати істину в останній інстанції. Хіба можна і далі миритися з тим, що Центр своїми інструкціями, в основу яких покладено принцип так званого аналогу, встановив порядок, який не дозволяє збільшувати випуск життєво важливих товарів першої  необхідності, оскільки цінова політика робить їх виробництво нерентабельним для промисловості. Ось тільки короткий перелік збиткових і  низькорентабельних виробів місцевої промисловості, яких немає сьогодні в продажу. І з такою, з дозволу сказати, ціновою політикою ми їх не будемо мати і в майбутньому. Це - м'ясорубки, хлібниці, духовки пічні, все пічне лиття, кришки для консервування, соковарки, ящики посилкові, гаражі металеві, школярсько-письмове приладдя, скоб'яні вироби.

     І я такий список міг би продовжити. Ну скажіть, яким чином Дніпропетровському місцевпрому відновити випуск того ж керогазу, що користується необмеженим попитом у населення, якщо собівартість виробу 9 карбованців, а органи ціноутворення, керуючись союзною інструкцією, встановлюють йому роздрібну ціну 6 карбованців 50 копійок. Ну хто з 35-процентними збитками буде збільшувати випуск виробництва цих товарів?

     І все це робиться, так би мовити, в ім'я народу, з метою дотримання стабільності цін. Ну, не блюзнірство це: полиці порожні, зате ціни стабільні?..

     А ось зовсім свіжий приклад. На словах, в умовах ринку і нової економічної політики республіка одержує самостійність в галузі встановлення договірних цін на нові товари, але тут же навздогін у квітні 1990 року - замітьте, тобто, зовсім недавно - виходить інструкція шести союзних міністерств на 62 сторінках. Ознайомтесь з нею і ви побачите, що права промислових підприємств із цих питань знову поставлені під невсипуще око  Центру. Усі договірні ціни і всі матеріали за номенклатурою Держкомцін

 

     32

 

     СРСР, як і раніше, повинні направлятись в Союз для перевірки і подальшого контролю. Який же це суверенітет? В моєму розумінні, органи ціноутворення мають бути виведені із союзного підпорядкування. Суверенна, незалежна, самостійна Україна спроможна сама оцінити товар, який вона виробляє, і, якщо треба, знайти покупця на союзному ринку.

     Нарешті, фінанси. Порядок тут такий: від народно-господарського комплексу республіки надходить 60 млрд. крб. доходів, з яких республіканський, місцеві бюджети становлять 39  млрд. карбованців. Але слід зауважити, що кожний третій карбованець - це фінансування вже утворених боргів у вигляді різниці в цінах на сільськогосподарські товари і виплати надбавок (не чути) низькорентабельним і збитковим господарствам.  Тобто, справедливіше було б сказати, що наш бюджет не 39 млрд. карбованців на рік, а тільки 26 млрд. То хіба можна залишати нам якісь наші на краще майбутнє з таким злиденним бюджетом.

     Дійсний стан фінансів, деякі галузі мені легше проілюструвати на прикладі агропромислового сектора республіки. Він, кажучи образно, злиденний. Тільки в системі Держагропрому на початок року 9 тис. підприємств мали недостачу оборотних  коштів на 7,4 млрд. крб. У нас є цілі області, наприклад Миколаївська, господарства яких мають неліквідний баланс.  Сподіваюсь, мені не треба заглиблюватися в суть цього поняття.  Іншими словами - це економічна катастрофа.

     Товариші, тому я вношу пропозицію, щоб в нашій Декларації записати: Українська РСР створює свою банкову, цінову, фінансову систему і формує свій державний бюджет. Це дещо перегукується з пропозицією депутата Головатого, але що стосується створення своєї грошової системи, то, на мій погляд, це задачка з багатьма невідомими, і є справою майбутнього. Дякую вам за увагу.

 

     Головуючий. Слово надається депутату Зайцю Івану Олександровичу. За ним буде виступати депутат Михайлюк.

 

     Заєць І.О., інженер Інституту економіки АН УРСР (Святошинський виборчий округ, м. Київ). Шановні депутати! В українського поета-донеччанина Володимира Сосюри, в його славній поемі "Мазепа" є слова: "Не досягли ми тих висот, що сяють іншим в морі слави, бо помиляється й народ, коли не має ще держави".

     Я навів ці слова не для того, аби сказати, що український народ не має власної держави. Держава у нас є. Наша держава

 

     33

 

     склалася у ході визвольних змагань 1917-1918 років на основі здійснення українською нацією її невід'ємного права на самовизначення. Згадаймо УНР - Українську Народну Республіку. Ці слова Сосюри показують нам виняткове значення суверенної  держави в житті нації, в житті народу. Лише та нація має майбутнє, яка має самостійну суверенну державу. Наявність власної держави - то є вищий ступінь розвитку нації, гарант прав людини, добробуту її народу.

     Якщо справедливі ці слова, то в чому ж причина нещастя нашого народу? Треба зрозуміти і, нарешті, визнати, що головним джерелом тих бід є несамостійність, підлеглість, васальність нашої держави. Неповна суверенність обмежила зв'язки з зовнішнім світом. Світ не знає нас як націю, не знає про наш внесок в скарбницю світової культури і не хоче визнавати нас як державу. В економіці Україна стала класичною банановою  республікою.  Печать неповноцінності, вторинності, периферійності тяжіє над культурою, над психологією наших людей. Наша держава настільки  понівечена, що вже фактично втратила основні ознаки суверенності. І тому ми мусимо прийняти Декларацію про державний суверенітет.

     Особливістю нинішнього моменту є те, що широкі верстви народу усвідомили це раніше, ніж керівництво нашої України. Згадаймо зустріч з прем'єр-міністром Великобританії Маргарет Тетчер, яка під схвальні оплески цього залу поставила Україну за державним статусом у рівень з провінціями Канади чи американськими штатами. А мені хотілося провалитися крізь землю, мені стало жалко нашого народу, що він має таку владу. І хіба це не трагедія, коли мова йде про п'ятдесятимільйонний народ в центрі Європи і державу, яка є фундатором і членом ООН. Єдине полегшення, що у залі переважно знаходились представники уряду та Секретаріату Верховної Ради. І дуже мало було депутатів, але досить було тих, хто аплодували дуже схвально.

     Або ж згадаємо вчорашній виступ Першого секретаря ЦК КПУ, голову правлячої парти депутата Гуренка. Коли Президент говорить про СРСР як майбутній союз суверенних держав, то товариш Гуренко ще агітує нас за оновлену федерацію. Це дивина якась! А що говорив сьогодні Прокурор Потебенько. Він говорить, що нам не треба йти литовським шляхом, не треба призначати свого прокурора, треба отам ще вияснити, в союзному договорі,

 

     34

 

     а потім будемо це робити. Який це рівень державної свідомості, люди добрі, давайте все-таки задумаємося?

     Я розумію, що низький рівень нашої державної свідомості зумовлений не низьким рівнем вітчизняної культури, а паралізуючою атмосферою тоталітарної імперської держави. Маємо усвідомити, що всі голодомори, розкуркулювання, репресії проти  українського народу були освячені певним прагненням вибити в українців потребу у суверенній державі, позбавити її відчуття,  а зараз потрібні величезні зусилля для відновлення державної  свідомості народу, для  відновлення  нашої суверенної України.  І саме життя ставить перед нашою Верховною Радою вимогу - належно відповісти на рух людей до суверенної державності.

     Нам сьогодні треба усвідомити надзвичайну відповідальність кожного з нас за долю України. Саме на основі відродження державної незалежності має відбутися консолідація всіх прогресивних сил у нашому парламенті. З позиції такої консолідації я пропоную обговорити концепцію Декларації про державний суверенітет, бо ми знову робимо одну і ту ж помилку. Говоримо про окремості, а ніяк не хочемо виробити саму концепцію, самі підходи до цього важливого документа.

     Вже із самого початку треба дати відповідь на запитання, в чому полягає роль і значення цього документа. Декларація є вияв волі народу України до відновлення повноцінної державності, до повної реалізації невід'ємного права на самовизначення. Декларація має закласти основу і стати підставою для розробки нової Конституції та всієї правової системи, а також утвердити Україну разом з усією правовою системою повноправним суб'єктом міжнародних відносин, зокрема, при укладанні рівноправних і взаємовигідних політичних і економічних угод з республіками СРСР.

     У проектах, які внесені на наш розгляд, незважаючи на ряд розбіжностей у формулюваннях, чітко простежується два принципово різні підходи. Згідно з першим підходом Україна має існувати в рамках федеративної держави, згодившись на обмеження свого суверенітету в обмін на вигоди економічної кооперації, які нібито ми будемо мати і які допоможуть подолати нинішню кризу якнайшвидше, тобто гіпотетичне стверджується, що саме в рамках Радянського Союзу ми зможемо найшвидше вийти на стежку людського, цивілізованого поступу. Для цього пропонується негайно приступити до укладання нового союзного договору, який і є справжньою метою реалізації такого підходу.

 

     35

 

     Декларація відіграє тут лише підрядну роль. І вона фактично нічого для реального суверенітету не дає. Саме такий підхід, як мені здається, і пропонується нам. Якщо ви добре проаналізуєте звернення Верховної Ради УРСР до найвищих органів державної влади союзних республік, то самі переконаєтеся в цьому.

     Тут є такий пункт - Верховна Рада Української РСР  висловлює впевненість у тому, що тільки союз вільних і  рівноправних суверенних республік є запорукою їхнього всебічного розвитку.

     Укладання нового союзного договору без Конституції, без механізму реалізації положень, без оцінки місця України в міжнародному розподілі праці фактично означає його неправомірність. Отут би нам і здалася доповідь нашого прем'єрміністра Масола про місце і роль України, тобто, в яких же координатах ми знаходимося. Тільки в тому разі ми можемо говорити про якийсь союзний договір. Адже без цих чинників  ніякий уряд, ніяка Верховна Рада не може мати повноважень народу України на участь у цьому договорі. До того ж лише суверенні держави можуть бути справжніми суб'єктами таких угод. Нагадаю, що союзний закон про вихід з СРСР вимагає тривалого періоду та  референдумів. А повноваження на укладання нового союзного договору в сучасних умовах, це вступ до СРСР, пропонується   надати простим голосуванням у Верховній Раді. Хіба це не парадокс? Це ж і є нова упаковка імперського мислення, наживка, за яку ми не маємо права вхопитись.

     Якщо підемо цим шляхом, то ми приречені на повторення 1922 року з його наслідками. Фактично цей підхід спрямований на закріплення існуючого державного статусу України.

     Другий підхід полягає в необхідності повної реалізації права наш на самовизначення. Тільки реалізація цього права  створює передумови для реальної політичної, економічної,  культурної незалежності України, утвердження повноцінної   держави, як рівноправного суб'єкта міжнародних відносин. Лише така держава може від імені народу укладати угоди, вступати в союз і з іншими державами.

     Але не забуваймо, що досягнення повної незалежності держави є складним процесом. Якщо закон про мову пропонується вводити в дію мало не до 2000 року, то укладання нового союзного договору незалежної країни навряд чи доцільно здійснювати до 1991 року. Нам треба зосередитись на виробленні механізму реалізації повної державності України через осягнення політичної,

 

     36

 

     економічної та культурної незалежності. Без такого механізму Декларація стане просто оповідкою про наші наміри.

     Декларація має бути негайно доповнена цілим пакетом законодавчих актів, з їх розробкою треба поспішати. В першу чергу мають бути прийняті: Декрет про владу, Декрет про власність, де, зокрема, має бути розробленим вступ у власність усіх підприємств на території України; Закон про економічну самостійність, про громадянство і т.д.

     Українська держава має утвердити всі належні суверенні держави і атрибути, і це не дрібниці. Мають значення і дипломатичні представництва, і Збройні Сили, і символіка, і назва республіки. Нинішня до краю централізована й уніфікована назва не відповідає ні народним, ні загальнолюдським,    загальним демократичним традиціям.

     Пропоную назву - Республіка Україна або Українська Республіка. Виходячи з усього сказаного, вважаю, що лише другий підхід є послідовним для української державності, а консолідація демократичних сил нашого парламенту і України може відбутись на його основі.

     Ще раз хочу підкреслити, що політична, економічна незалежність не означає ізоляції республіки. Навпаки, вона дасть змогу створити нову відкриту систему взаємовідносин, а значить, стійкий політичний та економічний союзи. Давайте відмовлятись від стереотипів, від ідей вторинності національного перед соціальним, зрозуміймо, що пануюча ідеологія не змогла пояснити національних рухів, під знаком яких проходить історія XX століття. Створення незалежної Української держави вивільнить   величезний заряд енергії народу. У нас перед очима успіхи  демократичних національних держав, створених одночасно з Україною. Наприклад, Фінляндія. Чи навіть пізніше, Ізраїль чи Сінгапур.

 

     Головуючий. Слово  надається народному депутату Михайлюку Василю Петровичу.

 

     Михайлюк В.П., голова Васильківської міської Ради народних депутатів (Васильківський виборчий округ, Київська область). Шановні товариші народні депутати! Україна сьогодні має всі матеріальні і духовні можливості для успішного розвитку в складі

 

     37

 

     оновленої федерації, тільки як самостійної і суверенної держави. Проблеми національного розвитку, як відомо, зараз набули особливого значення. І причини цього не слід шукати у демократизації нашого життя, а перш за все у всевладді Центру, у нехтуванні прав цілих націй і народів, що призвело до економічної кризи, екологічних бід, небувалої злочинності, занепаду людських ідеалів.

     Закріплений у Конституції суверенітет республік, їх право на самовизначення, рівність усіх народів Союзу протягом  десятиріч залишались тільки надіями цих народів, і щонайменші  спроби наповнити ці конституційні положення реальним змістом оцінювались як прояви націоналізму, а ще більше - шовінізму.

     В результаті цього ми вже всі тут правильно говоримо, що ми прийшли до унітарної держави. Безумовно, державний устрій Союзу в тому вигляді, в якому він дістався нам від недавнього минулого, надалі залишатися таким не може. Але ми всі не маємо  права не рахуватися з тим, що уже сьогодні 6 чи 7 союзних республік фактично ігнорують Конституцію Союзу, порушують виконання союзних відносин. Який шлях, які наші дії на перспективу? Думаю, що це питання сьогодні не тільки кожного парламентарія, а всіх людей, які проживають на Україні.

     Сьогодні було б правомірно поставити усім нам таке питання: а за яку таку незалежність сьогодні гинуть наші діти, які перебувають у Збройних Силах? За незалежність Вірмени чи Узбекистану? Чи сьогодні ці республіки переживають за стан нашого національного відродження, чи за економічний стан нашої української землі? Я, може, висловлю категоричну думку, але вважаю, що ми всі повинні бути зацікавлені у щонайшвидшому прийнятті нового союзного договору, і це вимога і реалії часу.

     Можна сьогодні сперечатися, коли його укладати: чи до поправки і прийняття нової Конституції, чи після цього. Це вже предмет іншої розмови. Але ми сьогодні не можемо зволікати з новим союзним договором. В ньому кожна республіка повинна по-новому самовизначитися і не потрібно схрещувати списи навколо федерації чи конфедерації, взагалі, то все завуальовується навколо цього. Ми розуміємо, що був такий період, коли ми жили в умовах конфедерації, і то вже інша розмова і інша справа, чи ми перейшли, чи ми переродилися від конфедерації до федерації то вже інший стан справ, але давайте оцінимо цю ситуацію, яка склалася у світовій цивілізації. Чи залишився сьогодні

 

     38

 

     конфедеративний державний устрій у світовій цивілізації? Так, ми маємо такий приклад поки що, може, на одній Швейцарії.

     Давайте будемо вести пряму, відверту розмову в цьому залі, а то ми схрещуємо списи, якраз не говорячи конкретно про цю  саме ситуацію, про конфедеративність, федеративний наш устрій.

     Я хочу внести конкретну пропозицію щодо розділу шостого Декларації.

     На мою думку, він більшою мірою (не  чути) пріоритет власності України, аніж концепції економічного суверенітету республіки.

     Вважаю, що в даний розділ слід чітко записати, що "Україна як суверенна соціалістична держава самостійно проводить економічну, соціальну і культурну політику шляхом встановлення взаємовигідних відносин з іншими союзними республіками і зарубіжними країнами". І далі в цьому розділі:"...Оскільки державний суверенітет базується на власності народу Української РСР, то вона повинна самостійно визначати економічну структуру, форми організації і управління суспільним виробництвом, виробляти принципи, на яких грунтуються економічні відносини республіки".

     Слід також виділити найголовніші пріоритети, яким буде сприяти економічна самостійність республіки на національному рівні.

     Шановні товариші! Зростання національної самосвідомості особливо гостро реагує на нагромаджені у сфері міжнаціональних відносин та національно-державного будівництва у нашій країні у минулі десятиріччя деформації, породжені бажанням бюрократичної системи, уніфікації все і вся, економіку, культуру, законодавство, що різко гальмувало процес реалізації суверенних прав республіки. Ось чому у нас сьогодні є можливо єдиний історичний шанс рішуче подолати деформації, а для цього необхідно радикально оновити Радянську федерацію, надавши Союзу і зміст, і форму, як союзу справді рівноправних суверенних держав.

     Наповнення суверенітету України реальним економічним, політичним, правовим змістом, що відповідає характеру перебудови і сучасному рівню національної самосвідомості людей, буде проходити дуже важко, але лише на цьому шляху можливі рівноправність і співдружність із нацією народностей нашої України, збереження і зміцнення оновленої Радянської держави, оскільки вона починається саме з визнання за кожним народом права бути самим собою. Дякую за увагу.

 

     39

 

     Головуючий. Шановні товариші депутати! Вчора ми з вами домовлялися, що Голова уряду Віталій Андрійович Масол внесе пропозиції щодо формування частини, так будемо... Давайте надамо слово.

     Віталій Андрійович, просимо вас внести пропозиції.

     Товариші, дуже важлива пропозиція, тому нам до перерви потрібно послухати.

 

     Масол В.А., Голова Ради Міністрів Української РСР (Чернігівський виборчий округ, Чернігівська область). Шановні народні депутати! Я вчора просив вас, вашої згоди про призначення першого заступника Голови Ради Міністрів, який буде  керувати галузями сільського господарства.

     Вчора ми зустрілися з двома комісіями, які були створені парламентом, були присутні також і представники інших комісій і всі, хто бажав. Після обговорення було прийнято таке рішення і згода - пропозиція про призначення першим заступником Голови Ради Міністрів товариша Ткаченка Олександра Миколайовича, який сьогодні працює Головою Держагропрому. Він 1939 року народження, має сільськогосподарську освіту, працював три роки головою Тернопільського облвиконкому і з 1985 року працює Головою Держагропрому.

     Чому саме про нього йде мова? З точки зору кваліфікації я повинен сказати, що це дуже компетентна людина. В нього є такі маленькі риси характеру, ми йому про це вчора сказали, щоб, як кажуть, більше мав часу і терпіння послухати людину, якщо вона хоче висловити свої думки за 30 хвилин.

     Справа в тому, товариші, в чому я сьогодні прошу і вас прийняти рішення із цього питання, що сьогодні в сільському господарстві є дуже багато важливих питань, які потрібно вирішувати і які сьогодні, як кажуть, покладаються на Голову уряду.

     Я наведу маленький приклад. Сьогодні існує дуже складна проблема із цигарками, а цигаркові фабрики знаходяться в підпорядкуванні Держагропрому, і треба закінчити їх капітальний ремонт. Це і в Києві, і в Сімферополі. Тому я хочу сьогодні, щоб була ваша згода призначити першим заступником товариша Ткаченка.

 

     Головуючий. Дякую. Шановні товариші депутати! Як ми з вами й домовлялися, Віталій Андрійович вніс пропозицію. Ми просимо о 12 годині 05 хвилин Президії, тобто головам постійних комісій, зібратися в залі засідань Президії і домовитися про

 

     40

 

     розгляд кандидатури, внесеної Головою уряду. Ми будемо обговорювати цю кандидатуру в постійних комісіях. І коли вони із цим визначаться, то внесуть пропозицію.

     Шановні товариші, дозвольте до перерви розглянути деякі питання. По-перше, до президії надійшло зауваження щодо оголошення записок, мовляв, потрібно називати прізвища депутатів, котрі подають записки. Це зауваження приймається.  Оголошувалася записка, скільки ми відводимо часу, її підписав депутат Бабій. В подальшому будемо зачитувати.

     Вчора і сьогодні надійшли прохання від депутатів, аби дещо змінити регламент нашої роботи сьогодні. Вноситься така пропозиція, щоб сьогодні обідню перерву зробити на одну годину. Вечірнє засідання розпочати о 15 годині і закінчити його о 17 годині. Оскільки це зміни до Регламенту, прошу визначитись з цього приводу шляхом голосування (Шум у залі).

     Прошу, хто за що пропозицію, прошу голосувати.

     Шановні товариші депутати! Я так розумію, що не всі готові.

     (Шум у залі). Не приймається?

     Товариші, процедурне питання приймається більшістю  голосів. В залі - 327 присутніх,  219-"за"; рішення приймається. Хвилинку. Гаразд, Сергію Петровичу, це не процедурне питання.

 

     Голоси з залу. (Не чути).

 

     Головуючий. Це на один день, ми не змінюємо Регламенту.

 

     Голоси з залу. (Не чути).

 

     Головуючий. Шановні товариші депутати! Будь ласка, другий мікрофон.

 

     Чорновіл В.М., голова Львівської обласної Ради народних депутатів (Шевченківський виборчий округ, Львівська область). Іване Степановичу, це не процедурне питання, це питання Регламенту. В ньому записано, як ми працюємо.

     Процедурне - коли  надавати слово, коли припиняти слово; обговорення - це зовсім не те. Рішення не прийнято.

 

     Головуючий. Дякую. Шановні товариші депутати, я це підкреслив тому, що це записано в нашому Регламенті. Ми регламент Тимчасовий не змінюємо, це стосується тільки  сьогоднішнього засідання. Тому ми вважаємо це як процедурне питання. Для того, щоб ще раз визначитися, прошу переголосувати.  Кто за внесену пропозицію, прошу голосувати... "За" - 220.

     Шановні товариші депутати! Луганська делегація просить

 

     41

 

     нас виконати їхнє прохання і поздоровити нашого колегу Остапенка Олександра Федоровича, народного депутата Української РСР, з першим п'ятдесятиріччям, що ми з задоволенням виконуємо.

     Оголошується перерва на 30 хвилин.

 

     (Перерва)

 

     Головує перший заступник Голови Верховної  Ради  Української РСР депутат Плющ І.С.

 

     Головуючий. Шановні товариші депутати! Прохання реєструватись і займати свої місця.

     У нас дуже багато бажаючих виступити, а ми самі себе обкрадаємо. В часі, мається на увазі.

     Шановні товариші депутати! Продовжуємо нашу роботу. Я хотів довести до вашого відома, що від Секретаріату і депутатів, котрі чергують біля "гарячих" телефонів, надходять наполегливі прохання, щоб в залі люди ходили менше, щоб менше читали газет, щоб менше розмовляли. Дивуються нашій поведінці, і це не один день, це не тільки сьогодні. Тому я прошу врахувати це зауваження від наших телеглядачів, а головне - від наших виборців, тому що нам перед ними потрібно звітувати.

     Слово надається народному депутату Терехову Володимиру Павловичу. За ним буде виступати депутат Півень.

 

     Терехов В.П., письменник, член Спілки письменників СРСР (Центральний виборчий округ, Кримська область). Уважаемые коллеги! Декларация о государственном суверенитете УССР, мне кажется, - это более декларация о суверенитете украинской нации. И это, в общем, нормально. Это справедливо для мононациональных держав. Но такие вот мононациональные государства на земле - скорее исключение, чем правило. Мы с вами ратуем за свободное развитие наций и в том числе наций, проживающих на территории Украины. Ратуем за равное и свободное участие во всех сферах жизни, за соответственное, справедливое представительство во всех институтах общества и государства. А между тем в Декларации умалена многонациональная сущность Украины. Многократно употребляемое сочетание слов "народ Украины" имеет два смысла.  С одной стороны - украинцы, ну, не с одной, не с другой, а украинцы, скажем, и население Украины. В Декларации нет четкого разграничения этих понятий. И это приводит к ощущению, будто Декларация касается только этнических

 

     42

 

     украинцев. В Декларации налицо невнимание к точным формулировкам положений, касающихся этносов и представителей неукраинской нации.

     Ни разу я, например, не встретил, перечитывая все варианты Декларации, такого сочетания: "народы Украины". Ни разу не встретил. Это огорчает. И вот что касается неукраинских, так сказать, народов. Вот на странице 1. Там есть упоминание о национальных группах. Я не думаю, что, скажем, 15 миллионов русских - это всего лишь этническая или национальная группа.  Это гораздо больше.

     Или, скажем, там, где речь идет о культуре, сказано о том, что обеспечивается культурное развитие нации и групп. Это все-таки вскользь, этого мало, и все. Не разработано кто, что, как обеспечивает и защищает права неукраинцев. Мы с вами печемся о деруссификации. И это справедливо. Но налицо дефицит внимания к такому вопросу, чем гарантируем недопущение украинизации или, скажем, татаризации неукраинского населения? Как, чем обеспечим гармонию межэтнических отношений?

     Вот здесь, в зале, прозвучали такие слова: в 1990 году татарскому населению, возвращающемуся в Крым, будет выделено в Крыму 4 тысячи участков под индивидуальное строительство и  более тысячи квартир в государственных и ведомственных домах. Усадьбы - ладно, но и тут, понимаете, нынешнее население просит участок - не дают. Приезжий, скажем, возвращенный житель Крыма, пожалуйста, получает.

     А что касается домов государственных и ведомственных, то ведь тут каждая квартирка уже распределена на несколько лет вперед. Теперь приходится рушить очередь, по-видимому. Ты стоял, ждал - все, подожди, потерпишь еще. Я думаю, что справедливость, дела во имя справедливости не должны приводить к новой несправедливости. А ведь в Крыму еще есть семьи, потерявшие кого-то в боях с оккупантами и добровольческими формированиями. И эти вопросы для этих семей очень болезненны. Такое решение проблемы к межэтнической гармонии не приведет.

     Так, многое в других - республиках сейчас решается за счет русского населения, покинутого на произвол судьбы Москвой. Я думаю, что нужно найти средство. Украине негоже думать лишь о своих кровных детях и не замечать приемных. Нужно участвовать в решении и этой проблемы. Негоже устраняться: мол, не мы выселяли

- не нам исправлять. Это удобная, но несправедливая

 

     43

 

     позиция. Ведь государство, мы так говорили, СССР - это ведь и мы. Я не думаю, что до сих пор спасение утопающих остается делом рук самих утопающих. Я очень боюсь, не готовим ли мы, я понимаю, что это невольно может оказаться, национально-унитарную державу? Я очень боюсь, что великодержавный шовинизм, как здесь звучит иногда и многие считают, мы можем заменить, невольно, я повторяю, в азарте, некоторым шовинизмом малодержавным, от которого может пострадать многомиллионное население.

     Забота о неприкосновенности границ, которая проявляется в Декларации, не является ли попыткой ликвидировать возможность развития народов и национальных групп? Я употребляю термин, который там есть, - "вплоть до образования автономных территорий". Я думаю, чтобы обеспечить гарантии развития неукраинцев, нужно предусмотреть двухпалатный парламент, нужно обеспечить если не федеративную структуру уже вот сейчас, то хотя бы возможность развития республики, федерализации. Все равно этот процесс идет и его, я думаю, остановить невозможно. И в очереди на автономию Крым первый.

     Действительно, решения, которые действенны, решения - только те, которые опережают, профилактируют события и процессы, а не те решения, которые плетутся в хвосте.

     Вот мы печемся о своих правах, об обязанностях. Еще один документ: любое общежитие без обязанностей не жизненно. Даже совершенно чужие друг другу страны тем или иным чем-то обязаны, а вот республики, которые живут столько лет рядом, конечно же, тоже чем-то друг другу обязаны. Есть обязанности и долги, и это, безусловно, отрицать невозможно. Кстати, вот слова "советский человек". Ведь они звучали и так: "радянська людина". А вот теперь в час демократии очень мало сказано о том, как сберечь богатство интернациональной дружбы, которое мы нажили за столетия и десятилетия. Ведь потомки нас не поймут, если мы  выбросим наследство, доставшееся нам от предков, надругаемся.  Ведь мы надругаемся и над предками, которые шли к братству.

     Вот моя мама - украинка, отец - русский, и я не хочу быть предателем по отношению к ним. Давайте хорошо подумаем над этими вопросами.

 

     Головуючий. Слово надається народному депутату Півню  Миколі Івановичу. За ним буде виступати депутат Червоній.

 

     Півень М.І., голова колгоспу імені 118 загиблих комунарів

 

     44

 

     Шахтарського району (Макіївський-Совєтський виборчий округ, Донецька область). Уважаемые товарищи депутаты! В спорах рождается истина, и широкое свободное обсуждение всех проблем необходимо. Пути назад уже нет. Проснувшаяся активность масс почему-то выливается по вопросам процедур, митингов, блокад, вплоть до оскорблений. Конечно, в определенных рамках это может быть оправдано и полезно... Но, если посмотреть с другой стороны, уже необходимо активно включаться в работу по  улучшению нашей жизни, хотя бы на скромных направлениях, в вопросах, которые мы сегодня рассматриваем - это о государственном суверенитете УССР, обеспечивающем политические, экономические, правовые гарантии для полноты власти при решении  всех вопросов государственной  и общественной жизни народа.

     Депутаты УССР должны решать принципиальные вопросы развития нашей республики, как наш богатейший край использовать для людей. Мы устали от обещаний райской жизни, нельзя улучшить жизнь рядового труженика, не поменяв свою систему взаимоотношений как в республике, так и в Союзе. И в этом виновна, мы все говорим, партия, все ее осуждают. Мы, коммунисты, говорим, что не партия виновна, лидеры партии. Я 21 год нахожусь в партии, и я ничего плохо не сделал так, как и мои товарищи по партии. И директора, и рядовые рабочие - мы все  говорили о том, что мы должны жить самостоятельно, чтобы никто не вмешивался в наш коллектив.

     Здесь виновна хозяйственная (не чути) и сами трудовые коллективы, которые все видели, но мер не принимали: чего-то все сидели, отсиживались, а сегодня друг на друга начали наговаривать.

     Мы с вами талантливейший народ, мы должны и можем жить лучше. Давайте же решимся в корне изменить уклад своей жизни. У нас имеются проекты нескольких деклараций: о государственном суверенитете УССР, и уже поступали предложения, я их поддерживаю, чтобы взять за основу первый проект от рабочей группы и дополнить хорошими предложениями, они сегодня звучали, чтобы этот документ был емким по содержанию и небольшим по размеру. Чтобы все слои населения могли бы его четко понять от  малого до старого. Мне непонятно, почему все декларации,  которые сегодня принимают в союзных республиках, краткие,  емкие, а мы  расписали на 6-ти страницах и все вносим, вносим, вносим... Чем больше напишем, от того толку не будет. Он должен быть сжатым, четким и понятным всеми.

 

     45

 

     Мы сегодня должны рассматривать и Закон о власти параллельно. Ведь это необходимо. Необходимы правовые акты республики, которые принимаются в рамках ее ведения и не нуждаются в одобрении союзных органов.

     Однако разрывать связи сегодня нельзя. И я поддерживаю выступление депутата Михайлюка, который об этом говорил, не буду повторяться. Мы все хотим, чтобы поделить все, что сегодня есть в Союзе, вплоть до золотых запасов, как говорил народный депутат Щербак. А ведь если нам предложат те долги, которые есть, нам нужно их возвращать. Не лучше ли будет сегодня выработать нам программу, чего мы все-таки хотим в этом Законе или Декларации, наметить то, что у нас имеется, и, соответственно, приступить к ее выполнению.

     Товарищи! Нельзя на этой трибуне на всю республику  говорить о том, что может одна область такая, как Херсонская, прокормить всю Украину. Необходимо считать, думать, потом только говорить.

     Товарищи! Несмотря на то, что народ сегодня ждет от нас решений, мы еще постоянно друг друга агитируем за то, что необходимо повернуться лицом к народу. Так и депутат Заец говорит, что стыдно за наш бедный народ.

     Я ежедневно с ним работаю, с этим бедным народом. Я ежедневно вижу его успехи, с ним нахожусь и горжусь, что он есть у нас такой, что он выполняет те задачи, которые стоят перед ним.

     Я - председатель колхоза, и как бы вы тут не говорили на площадях, как бы вы меня не уговаривали в том, что "вільна Україна", я за нее, за свободную Украину, за то, чтоб наш народ, чтоб мы жили сегодня свободно. Но для этого нужно, чтобы мы и работали, прежде всего, произвели блага для себя, а потом все оставили для будущего нашего поколения. Сегодня у нас нет технологии, сегодня у нас ничего нет, но мы говорим о бедном народе. Мы сами бедные, необходимо нам работать, но не ждать, что кто-то за нас будет работать, и давайте, наверное, вот эти все вопросы прекращать.

     Мне 40 лет. Я еще немного сделал. И стыдно слышать, когда люди, которым по 60 лет, говорят о какой-то командно-административной системе и что при заключении договора необходимо покончить с этой системой. Я не пойму, что такое командно-административная система? Мы говорим, что это виновен товарищ Ивашко или Масол и прочее. Что это, командиры? Но это ж не то.

 

     46

 

     Выступает он, говорит обратное, что виновна командно-административная система. Вот давайте этот договор заключим емкий так, чтобы была независимость нашей республики четко и ясно отражена в договоре и больше чтобы мы не цитировали.

     Следующее. Реальный суверенитет зависит от его реального экономического обеспечения. Я понимаю, кое-кому не нравится это. Но я же выслушиваю постоянно. Прошу тоже выслушать мысль. В этой связи хочу остановиться на последнем абзаце пункта 4 раздела шестого проекта Декларации, где речь идет о формировании  союзного бюджета. Величина отчислений от прибыли в бюджет   Союза рассматривалась недавно в Верховном Совете СССР. Отмечу три момента. Первое. Величина отчислений. Легкость, с какой цифра общего отчисления - 55 процентов - превратилась в 45 при обсуждении в Верховном Совете Союза, свидетельствует о ее необоснованности и даже пахнет авантюризмом.

     Мы должны точно знать, как устанавливаются и куда затем будут использованы эти суммы: оборона, общественные проекты, общесоюзный резерв и тому подобное. Думается, что суммы, отчисляемые в союзный бюджет, не должны превышать расчетные.

     Второе - форма изъятия для дальнейшего использования. Нам предлагают перечислять в союзный бюджет значительную часть прибыли каждого предприятия. Потом Центр будет решать, кому, когда, на какие нужды и сколько выделить. Вот где реальная власть. Считаю, что все, что предполагается направить в дальнейшем на нужды республики, должно поступать в ее бюджет непосредственно, без захода в Союз. Так как это предусматривает решение Верховного Совета РСФСР в части, например, средств налога на строительство дорог. Отчисления в бюджет должны быть максимально целевыми. Это позволит в дальнейшем контролировать их использование.

     И последнее. Принципы формирования союзного бюджета должны быть оговорены на стадии подготовки нового союзного договора и закреплены им.

     Предлагаю последний абзац пункта 4 раздела шестого проекта Декларации изложить в следующей редакции, положив во главу целевой принцип: "Украинская ССР принимает участие в формировании бюджета Союза ССР путем внесения целевых   платежей, предназначенных для финансирования специальных союзных программ и затрат, в осуществлении которых заинтересована республика, на условиях, определенных союзным договором". Спасибо за внимание.

 

     47

 

     Головуючий. Шановні товариші депутати! У нас залишився один проект Декларації про державний суверенітет. І два автори наполягають на слові. Це депутати Семенець и Яхеєва. Прохання до них - по 5-7 хвилин.

     Слово надається народному депутату Семенцю Сергію Володимировичу. За ним буде виступати депутат Яхеєва.

 

     Семенецъ С.В., перший секретар Ічнянського райкому ЛКСМ України (Борзнянський виборчий округ, Чернігівська область). Вельмишановні депутати, перш ніж коротко репрезентувати проект декларації, яку ми розробили спільно з депутатом Яхеєвою, я хотів би сказати, що, беручись за розробку цього проекту, ми ставили собі за мету проголошення реального суверенітету Української держави як найвищого прояву буття українського  народу, єдиного джерела і носія суверенітету. Чим же нас не влаштувала концепція, закладена в основу проекту, внесеного Президією Верховної Ради?

     Перш за все ми вважали, що ця концепція є половинчастою. І втілення її в життя не дасть того реального суверенітету, до якого ми всі сьогодні прагнемо. Суверенітет, концепція суверенітету цього проекту, на мій погляд, це концепція територіального верховенства, а не реального державного суверенітету. І тут мені на пам'ять приходить такий період в історії Франції, коли кожен крупний феодал був сувереном на своїй території, водночас, будучи в останній залежності від тих,  хто стояв вище. Скажімо, в ієрархічній структурі - барони,  графи, герцоги, королі - були одночасно і суверенами, і васалами, одночасно маючи повну владу відносно своєї території і народу, з іншого боку - підпорядковуючись вищестоячим рівням влади, зрештою королю, який, у свою чергу, був у васальній  залежності від імператора Священної Римської імперії. Така концепція декларації, на наш погляд, не може бути сприйнятною.  Звичайно, в ній є позитивні моменти, які увійшли, в тому числі,  і до нашого проекту. Розробляючи цей проект, ми виходили з  того, що ця Декларація розрахована на перехідний період становлення України як суверенної держави. Враховуючи те, що Україна сьогодні дефакто має статус колоніальної країни, тому ми розглядали Декларацію як свого роду концепцію розвитку і становлення суверенітету України.

     Кінцевою точкою такою перехідного періоду було б прийняття пакету законів, які забезпечили б основу суверенітету економічного, культурного, політичного і так далі прийняття нової

 

     48

 

     Конституції України як вищого закону незалежної  української держави. І цей перехідний період був би тим шляхом,  яким ми повинні були пройти від колонії до незалежної,   суверенної держави. Виходячи з того, що Декларація повинна бути основою нової Конституції (і це визнають автори проектів усіх запропонованих декларацій, також, думаю я, всі депутати, принаймні, більшість з них, які сидять в залі), ми вважали, що вона повинна структурно відповідати побудові Конституції, тобто концептуально висвітлювати основні розділи Конституції, в яких розкриті основи державного устрою, політичної системи, економічної системи, з природокористування, екологічної безпеки, зовнішньополітичних повноважень української держави, її участі в міжнародних зносинах, а також принципи відносин держави і суспільства. Після довгих вагань ми ввели до кінцевої редакції нашої Декларації розділ про новий союзний договір, про що я поясню пізніше, коли перейду до нього.

     Таким чином, не вдаючись до детального аналізу концепції, зважаючи на обмеженість часу і прохання головуючого, хочу коротко спинитись на тих ключових її моментах, які суттєво відрізняються від інших альтернативних проект і від офіційного проекту Декларації. Я хочу сказати, що в преамбулі, в констатуючій частині, ми, як і автори більшості декларацій, проголошуємо державний суверенітет Української РСР як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність її в зовнішніх зносинах.

     В першому розділі, в якому висвітлюється державнополітичний устрій нашої української держави, ми проголошуємо концепцію народного суверенітету, перекликаючись цим із концепцією Декларації, розробленої Сергієм Головатим.

     Ми вважаємо, що концепція народного суверенітету, а не національного, як в офіційній Декларації, є поняттям  більш ширшим, що закріплює право різних національностей, котрі проживають на території України, бути рівними суб'єктами суверенітету, незалежно від політичних переконань, від віросповідання та належності до тих чи інших соціальних верств населення.

     При цьому ми наголошуємо, що українська держава розглядається нами як вищий прояв, я наголошую, буття українського народу, є юридичною реалізацією його суверенітету через вибори своїх представників до найвищого органу державної влади-Верховної Ради, а також через участь у всенародних референдумах.

 

     49

 

     Законодавче це закріплюється Конституцією  України, яка є найвищим законом республіки, і жодна інша конституція на території України діяти не може. Адже не можуть на одній території існувати дві одночасно суверенні держави.

     Основою державного устрою ми бачимо Ради народних депутатів, найвищим органом державної влади - Верховну Раду Української РСР. Причому вся повнота влади належить виключно  Верховній Раді Української РСР.

     Ми визнаємо принцип розподілу властей - законодавчої, виконавчої і судової. До речі, хочу звернути увагу на термінологію. Ми в проекті Декларації використовуємо ту термінологію, ті терміни, які закріплені нині діючою Конституцією, маючи на увазі, скажімо, Рада народних депутатів чи Українська Радянська Соціалістична Республіка. Але це зовсім не значить, що ми розглядаємо їх як щось стале і незмінне.

     Я вважаю, що Верховна Рада Української РСР має повне право вирішувати питання зміни назви республіки, державної символіки, інших атрибутів тощо. В основу політичного устрою Української РСР ми поклали принцип рівності всіх політичних партій,  громадських організацій перед законом. При цьому політичні партії, громадські організації реалізують свої програмні цілі  відповідно до Конституції України та через вибори своїх  представників до найвищих органів державної влади й до місцевих Рад народних депутатів. При цьому жодна політична партія не може виступати від імені всього народу. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР.

     Ми визнаємо, що будь-які інші правові акти, крім тих, що виробляються та приймаються Верховною Радою Української РСР, договори, угоди і все інше набувають чинності на території республіки тільки після ратифікації їх Верховною Радою республіки.

     Ми вважаємо за необхідне введення в практику інституту конституційного суду. При цьому ми вважаємо, що нагляд за діяльністю армії, Комітету державної безпеки здійснюється спеціальним комітетом при Верховній Раді Української РСР. Незалежно від того, чи це будуть самостійні структури, чи, якщо вирішить Верховна Рада і на основі союзного договору, ці функції будуть передані, скажімо, до Союзу. Я маю на увазі функцію оборони. Я вважаю, що Комітет державної безпеки республіка

 

     50

 

     повинна мати тільки свій. Той, що нині діє, повинен бути розпущений або оголошений поза законом. При цьому цей орган повинен виконувати функції тільки ті, які йому належать, і не бути при цьому політичною поліцією.

 

     Головуючий. Дякую, вже 9 хвилин...

 

     Семенець С.В. Я не буду спинятись на другому і третьому розділі, в якому висвітлюється концепція економічного розвитку, культурний та духовний розвиток. Про це докладніше розповість співавтор, депутат Яхеєва.

     У розділі  третьому ми констатуємо, що Україна як суверенна держава є суб'єктом міжнародного права, входить до Організації Об'єднаних Націй, ЮНЕСКО, інших міжнародних організацій, підтримує дипломатичні зв'язки з іншими державами, бере участь в усіх формах міжнародного життя. При цьому Україна самостійно і на незалежних засадах здійснює зовнішньополітичне забезпечення свого державного суверенітету, спираючись на принципи загальнолюдських цінностей, переваги норм міжнародного права над внутрісоюзними і так далі. Функція захисту суверенних прав республіки належить до невід'ємних прав української держави і може за рішенням Верховної Ради передаватися...

 

     Головуючий. Ваш час закінчився.

 

     Семенець С.В. До компетенції інших суб'єктів міжнародного права або реалізуватися самостійно...

 

     Головуючий. Закінчуйте, десять хвилин уже минуло, не сім, а десять. Слово надається депутату Яхеєвій Тетяні Михайлівні. За нею буде виступати депутат Мельник.

 

     Яхеєва Т.М., доцент Чернігівського філіалу Київського політехнічного інституту (Деснянський виборчий округ, Чернігівська область). Шановні колеги депутати! На мою долю випало доповідати вам по тому розділу проекту нашої Декларації, який визначає реальність такого державного суверенітету, тобто по розділу: економічний розвиток та природокористування в республіці. Ми виходили з того, що в офіційному проекті Декларації розділ про економічний розвиток республіки має фрагментарний характер, тому ми вважали б за необхідне висловити свою думку.

     Ми також не претендуємо на всеосяжність і абсолютну непогрішимість свого бачення проблеми і сподіваємось, що воно

 

     51

 

     наштовхне наших колег на цікаві думки, і вони висловлять їх в ході обговорення.

     Погоджуючись з тим пунктом Декларації, або офіційного проекту Декларації, що всі природні ресурси та засоби праці на території республіки становлять матеріальну основу державного суверенітету України, ми вводимо поняття інтелектуальної основи суверенітету, до якої відносимо результати праці науковців,  діячів літератури та мистецтва, інших галузей культури, чого  нема в жодному проекті.

     На наш погляд, це необхідно, бо розвиток науки, мистецтва дедалі більше виступає як один з найважливіших факторів  розвитку суспільства, як його інформативна база.

     Крім того, результати інтелектуальної праці, перш за все запатентовані технології, розробки та відкриття, перетворюються на один з основних і дорогих товарів міжнародної торгівлі. На жаль, зараз частка Радянського Союзу, який в цілому має великий інтелектуальний потенціал, в світовій патентно-ліцензійній торгівлі становить десь близько одного процента. Визнаючи Україну не тільки суб'єктом міжнародного права, але й частиною світової економіки і стоячи на порозі розробки і прийняття  законів про інтелектуальну власність, про винахідництво, про  патенту діяльність і торгівлю, ми вважали б за необхідне ввести цей пункт в Декларацію, бо в майбутньому ми бачимо в цьому потужне джерело прибутків української держави і українського народу.

     Право України. Ми вводимо такий пункт, як право України самостійно визначати свій економічний статус. Це, по-перше, узгоджується з положеннями Міжнародного пакту про громадянські  і політичні права, прийнятого ООН, та іншими міжнародними документами. По-друге, це дає можливість самостійно сформувати галузеву структуру нашої економіки, податкову, фінансову, грошову та інші системи, використовувати необхідні механізми регулювання економіки, впроваджувати різні форми господарювання тощо. І, по-третє, це забезпечує верховенство законів республіки в економічній сфері.

     Республіканські закони мають регламентувати діяльність усіх підприємств на території республіки. Це можуть бути підприємства самостійні або у складі різного типу об'єднань, у тому числі й як складова частина таких об'єднань, підприємства яких розміщені за межами республіки. При цьому механічний розрив

     52

 

     зв'язків, що склалися, неприпустимий. Підприємство має само визначитися, чи вигідно йому знаходячись на території республіки і діючи згідно з її законами, перебувати у складі цього об'єднання чи шукати собі інші шляхи для існування. Я допускаю не тільки створення спільних підприємств з іноземними фірмами, але й розміщення ними своїх підприємств на території  республіки, якщо вони  знайдуть економічні і правові умови для цього сприятливими. Це можна розглядати як один із шляхів   залучення вкладів іноземного капіталу в розвиток економіки республіки.

     Пункт про визнання всіх форм власності може викликати ряд питань, тому я мушу дещо пояснити. Доки існує якась причина, вона неминуче продиктує свої наслідки. Доки є причини існування приватної власності такі, як суспільний розподіл праці, технологічна (не чути) економічна відокремленість виробничих ланок, а звідси - й необхідність еквівалентного обміну між ними, а значить, і товарно-грошових відносин, доти вона і буде існувати.

     Можуть змінюватися лише форми приватизації і суб'єкти приватизації - від окремого індивида, колективу, зараз це кооперативи, товариства, в тому числі акціонерні, асоціації тощо, і до держави. Всі ці форми ми повинні визнати як об'єктивно необхідну основу для створення ефективно діючого  економічного організму.

     Ефективна економіка, на наш погляд, неможлива, коли людина в ній, з одного боку, не має необхідних можливостей для  розвитку своїх задатків, а з іншого - не має можливості для реалізації свого таланту та набутих знань і умінь. Це є   порушенням суверенних прав людини, про це ми маємо пам'ятати.  Гарантуючи громадянам республики свободу творчості, свободу  слова, вільну реалізацію себе в економічній сфері, Україна повинна дати їм можливість отого повного і всебічного розвитку,  про який ми так довго говорили, а собі забезпечити міцну основу - прогресом.

     На питанні формування бюджету я спинятися не буду, бо бюджет має формуватись самостійно, тут уже дублюються підходи  багатьох моїх колег. Я спинюсь на деяких інших питаннях.

     Я згодна з депутатом Гетьманом, що несходною умовою підкріплення суверенітету України є існування свого державного банку, підзвітного лише Верховній Раді УРСР. Цей банк,

 

     53

 

     що виконує всі функції емісійного центру республіки, має бути на першому етапі нашої реформи головною кредитною і контрольною установою. На цьому ж етапі треба мати свій спеціалізований банк для обслуговування зовнішньоекономічних операцій, якщо ми збираємося їх самостійно здійснювати.

     Не випадково в цю частину нашого проекту Декларації включені питання раціонального природокористування та екологічної безпеки. Екологічна безпека народу республіки(Шум у залі).

     Всі, всі казали спочатку про одне, що ми кажемо про політичні моменти нашого суверенітету і нічого не кажемо про економіку. Коли пропонується підхід саме економічний і економічне забезпечення нашого суверенітету, то ми починаємо відволікатись. Мені це дуже прикро.

     Значить, екологічна безпека народу республіки має забезпечуватись екологічним законодавством, суворість якого не відрізнялась би від аналогів у розвинутих країнах. Це не дасть можливості розглядати Україну як зону екологічної експлуатації  з боку будь-якої іншої держави. Крім екологічного законодавства, податкова система та інші регулятори мають стимулювати підприємства, установи та громадян до раціонального природокористування як передумови збереження землі і природи  для наступних поколінь. Рентні виплати, встановлені на основі економічної оцінки природних ресурсів, стануть не тільки стимулом до раціонального природокористування, але й додатковим джерелом надходжень до республіканського бюджету. Я прошу вибачити мене за детальний розгляд цієї частини Декларації, але  я вважаю за необхідне сказати, що реальність наших політичних рішень залежить від того, наскільки економічно вони будуть підкріплені.

     Ще я хочу сказати кілька слів з приводу виступу депутата Терехова. Мабуть, він не загострив свою увагу на деяких положеннях нашого проекту. Ми такі претензії передбачали, і тому у нас є кілька моментів, які на мій погляд, могли б зняти оце питання, щоб не створювані напруженості між народами, національностями, які проживають на території України.

     По-перше, проектом визнається рівність усіх громадян, всіх соціальні їх груп незалежно від національності, від релігійних поглядів, від майнового стану. Рівність перед законом і рівні можливості для реалізації себе в державно-політичному житті.

 

     54

 

     Крім того, в розділі "Культурний та духовний розвиток" ми записали: "Українська РСР гарантує всім народам..." Адже якщо ми навіть будемо розглядати Україну чи в складі Радянського Союзу, чи як окрему державу - все одно матимемо близько 15 мільйонів населення, що не належить до української національності. Тим більше, що частина цього населення, яка належить до інших національностей, має місця компактного проживання. Тому їх треба розглядати як частину українського народу, але як таку, що має свою специфіку, і етичну, і культурну, і має право на свою культуру, національні традиції, має право на вільний культурний, національний розвиток і на участь у всіх заходах, які відбуваються на території республіки.

     Щодо представників тих національностей, які не мають місць компактного проживания, то Україна може тільки сприяти задоволенню їх національно-культурних потреб. Тобто, якщо є місця компактного проживання представників тієї або іншої національності, то може бути визначено і відкриття національних шкіл, і випуск газети, і створення товариств, і навіть, скажімо, створення національно-культурних автономій. А якщо цього компактного проживання немає, то можна казати тільки про сприяння задоволенню національно-культурних потреб. Дякую за увагу.

 

     Головуючий. Шановні товариші депутати! До президії надійшла записка такого змісту: "Я записался на выступление под номером 33. Вы лишили меня слова незаконно в нарушение Регламента. Я протестую против этого, и в Крыму предали гласности этот факт как ущемление прав депутатов. Народный депутат Демидов".

     Щоб подібних записок не було, ми від президії повідомляємо депутату Демидову та іншим депутатам: в нашому Регламенті записано, що головуючий створює рівні можливості для депутатів в обговоренні того чи іншого питання. Це ми і намагаємося робити. Дійсно, депутата Демидова записано після депутата Терехова. І це не ми робимо, а Секретаріат і машина. Терехов, а далі - депутат Демидов. Ще не всі області взяли участь в обговоренні. Ми не можемо підряд надавати слово від однієї області кільком депутатам, якщо вони не внесли такого проекту, про який тільки що доповідали два депутати. Прошу взяти це до відома.

 

     55

 

     Слово надається депутату Мельнику. За ним буде виступати депутат Піскун.

 

     Мельник Б.П., заступник начальника Головного плановоекономічного управління Одеського облвиконкому (Тарутинський виборчий округ, Одеська область). Уважаемые товарищи депутаты! То, что наше общество тяжело больно комплексом различных болезней, отмечалось многими депутатами на   нашей сессии. Хотя не очень четко слышалось, что  прогрессирующие болезни уже подвели наше обществе к катастрофе.  К сожалению, глубина  пропасти, в которую мы катимся, нами до  конца не осознана. В то же время падение столь стремительно,  что вряд ли нашему Верховному Совету придется просуществовать отведенное ему время, если он в первые же месяцы своей работы не примет законы, которые позволят осуществить действительно   революционные преобразования во всей общественноэкономической системе.

     В этой связи главнейшим актом, рассматриваемым сегодня Верховным Советом, с которого, без сомнения, начнутся эти преобразования, является Декрет о суверенитете нашей республики.

     Не останавливаясь на всех его аспектах, так как свои замечания я направил в комиссию, считаю необходимым остановиться на вопросах, четко связанных и вытекающих из Декларации, а также подчеркнуть те важнейшие права, которые мы приобретем как суверенная держава. Как известно, это право выбора политической системы и экономических основ жизнедеятельности общества. Определяя политическую систему, мы обязаны помнить, что более 70 лет развития нашей страны в новой общественно-политической формации завели ее, по существу, в тупик. Состояние общества сейчас такое же, как и в начале пути, на который мы стали в 1917 году. Это состояние характеризуется усиливающимся относительным обнищанием народа, отсутствием политической культуры, неспособностью осмысления путей выхода из кризиса, отсутствием многопартийности, монополизмом на идеологию и т.д.

     Поэтому с принятием Декларации, утвердив право определять политическую систему, мы должны приступить к реализации этого права и следующим своим актом внести изменения и дополнения в отдельные статьи действующей Конституции УССР, в том числе в положение о недопустимости совмещения

 

     56

 

     любых партийных должностей с должностями в Советах всех уровней.

     Этот вопрос не новый, он обсуждается в стране уже несколько лет, и острота его не снята и сегодня. Люди уже не просят, а требуют не делать вид, что в этом никакой проблемы нет. Поступает масса обращений, телеграмм, в том числе и сюда, в Верховный Совет. И это мнение не отдельных людей, а всех тех,  кому небезразлична судьба нашего государства.

     Я не буду развивать эту тему, об этом говорилось достаточно. Но скажу вот что. Уважаемые товарищи депутаты,  давайте поможем партийным организациям, их руководителям в этом сложном для них выборе и законодательно запретим совмещение  должностей. С этим неразрывно связана необходимость принятия  уже на этой сессии закона о партиях. Этот закон должен поставить все партии в равные условия, упростив до предела процедуру их реализации. Думаю, что закон должен определить механизм, с  помощью которого КПСС поделится с другими партиями своей материально-технической базой, которая создавалась на средства  народа и возвращение которой народу в лице новых партий будет справедливым.

     Принятие закона о партиях в самое короткое время диктуется и событием, свидетелем которого мы недавно все стали. Я имею в виду работу ХХVІІІ съезда Компартии Украины, который проходил по старому, хорошо заученному сценарию. На съезде утверждалось, например, как и раньше, что КПСС - это единственная политическая сила, способная вывести общество из кризиса, как будто не она его туда завела. Кроме того, следует подчеркнуть, что многопартийность - это путь к приданию любому закону необходимого авторитета, это поможет вернуть закону никем не разрушаемую силу. Ведь не секрет, что в условиях однопартийности любой закон легко блокируется по необходимости, именно поэтому наши законы в стране практически никогда не выполнялись. И потому еще раз именно этим диктуется необходимость принятия  закона о партиях впереди всех других законов. Однако переход к многопартийности создаст лишь условия для нашего будущего развития.

     Сегодня же ситуация настолько тревожная, что мы не можем себе позволять ждать, когда общий плод созреет до необходимой политической культуры. Поэтому, создав предпосылку для более демократического выбора путей выхода из кризиса,

 

     57

 

     Верховному Совету необходимо следующим своим актом принять закон о президентском правлении.

     В обстановке, когда объективно ожидается дальнейшее ухудшение экономического положения, усиление межнациональных конфликтов и дестабилизация хозяйственных связей на межреспубликанском и внутреннем уровне, трудно ожидать, что Верховный Совет, являющийся коллегиальным органом, способен прочувствовать и нести всю полноту ответственности перед  народом за быстрое и эффективное решение проблем развития республики.

     Давайте скажем, положа руку на сердце, кто из нас выйдет к народу в ближайшем будущем и скажет, что он повинен в бедах, возникших в силу медлительности, непродуманности, а то и просто в силу личной неспособности. Всю полноту ответственности может  и должен нести лишь Президент, избранный народом на основе прямого тайного голосования. Избирая его  в  условиях  многопартийности, народ на основе четкой программы действий  претендента может проявить определенное терпение и предоставить  Президенту на фиксированное время всю полноту власти. Это позволит избавиться от пустых дискуссии, топтания на месте,  принятия запоздалых решений, от саботажа их на местах. Подобное изменение в системе управления общества следует провести на   всех региональных уровнях.

     Народ должен избрать своих конкретных лидеров, способных нести всю полноту ответственности за повышение жизненного  уровня людей, проживающих в регионе. Изменив кардинальным  образом политическую систему, наш Верховный Совет, уважавшее  товарищи депутаты, мог бы перейти к рассмотрению и принятию  группы законодательных актов, вытекающих из Декларации, важнейшее место в которой должно принадлежать изменению экономической структуры народнохозяйственной системы. При  реорганизации экономической структуры необходимо, по моему   мнению, руководствоваться следующим положением. Главной задачей общества, как мы знаем, на любом его этапе было, есть и будет  обеспечение развития производительных сил.

     Опыт нашей страны, других социалистических стран, а также некоторых капиталистических, в которых национализирован ряд отраслей, показывает, что эффективное их развитие может быть только на основе частной собственности, на основе частного капитала. Поэтому следующими актами нашей законотворческой

 

     58

 

     деятельности должно стать принятие законов о  собственности, о земле, аренде, налогообложении и целого ряда других, которые должны обеспечить проведение экономической  реформы, создать условия экономического понуждения к труду, к развитию способности человека, к развитию инициативы, повышению интенсивности труда, к появлению творчества, повышению заинтересованности и т.д. То есть поможет нам решить проблему,  которую безуспешно мы пытались решать за все годы Советской власти.

     И в связи с этим на основании изложенного мне представляется, что мы должны пересмотреть повестку дня сессии с тем, чтобы перед созданием правительства УССР рассмотреть программу его предстоящей деятельности, принять законы, о которых говорилось выше. Это поможет правильно разработать программу, четче определиться тем, кто готов взять на себя   бремя ответственности в правительстве. Ибо отсутствие законодательных актов по-прежнему будет связывать  правительство, каким бы прогрессивным по составу оно не было.

     И последнее. Возвращаясь к Декларации о суверенитете, хочу подчеркнуть, что мы должны четко себе представлять: сводим ли мы в конечном счете суверенитет к отделению от СССР или нет? Я же разделяю точку зрения, что наша концепция суверенитета на этом этапе не должна ориентироваться на выход из Союза. Не сомневаюсь в том, что, исходя из Декларации, нами будет разработан целый ряд правовых норм, позволяющих каждому региону, всей республике иметь гарантию самостоятельного решения своих проблем. А это  означает не самоизоляцию, не разрушение горизонтальных социально-экономических, культурных и других связей между республиками внутри Союза, а их сохранение и развитие с учетом радикальной перестройки. Оздоровление и укрепление этих связей помогут нашей республике скорее преодолеть нынешнее кризисное явление и выйти на качественно новые уровни прогресса. Спасибо за внимание.

 

     Головуючий. Слово надається народному депутату Піскуну Олександру Іллічу.

 

     Піскун О.І., старший викладач кафедри історії КПРС Сумського філіалу Харківського політехнічного інституту імені В.І. Леніна (Зарічний виборчий округ, Сумська область). Шановні  депутати, шановний голово! Питання, яке ми сьогодні розглядаємо,  мені здається, має об'єднати всіх нас. І та дискусія, то ведеться

 

     59

 

     другий день у цьому залі, підтверджує цю думку. Ще в жодному виступі ми не почули аргументів проти Декларації про суверенітет України. Це питання піднімалося нами, кожним з вас і мною теж у виборчій кампанії. Це питання порушується нашими виборцями і сьогодні.

     Справді, це питання історичного значення, і тому ми його розглядаємо. Я член комісії з державного суверенитету. Ми це питання розглядали на комісії. Заслухали ряд авторів проектів, котрі вже виступали тут перед вами.

     Другий день дискусій дає можливість мені сьогодні спинитися вже на деяких  концептуальних проблемах обговорення, дискусії. Жоден виступаючий не сказав, що він проти суверенітету України, але є моменти, які найбільше дискутуються. На мій погляд, це питання про те, включати чи не включати питання союзного Договору в Декларацію про суверенітет України.

     Це важливо. І мені здається, що в Декларації про державний суверенітет ми не повинні навіть згадувати Союзного Договору ні 1922 року, ні майбутнього, і я як історик хочу аргументувати, чому це потрібно, на історичному прикладі договору 1922 року.

     Тривалий час історіографія створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік трактувалася таким чином. До революції В.І. Ленін був за принцип федерації, після революції він переглянув свої погляди - був за принцип автономізації. До революції, вибачаюсь, після революції переглянув свої погляди і став на принцип федеративного об'єднання. Але коли підійшли до утворення Союзу РСР, проект готував тодішній нарком національностей Сталін. Він підготував так званий проект автономізації. За цим проектом всі республіки повинні були входити до Росії. Ленін, тяжко хворий, повертається до роботи, читає цей проект і різко критикує Сталіна. Ряд документів, які це підтверджують, я вам можу навіть зачитати. І далі, наші всі підручники досі пишуть таке: покритикувавши сталінський проект автономізації, 30 грудня 1922 року був прийнятий договір про Союз як федеративну організацію, на принципі федерації.

     Насправді це не так. Колись мене вразив початок знаменитого Ленінового листа до питання з національності чи про автономізацію - це Ленінський заповіт з національного питання, який починається такими словами: "Я, здається, дуже винен перед робітниками Росії за те, що не втрутився в сумнозвісне питання про автономізацію, яке офіційно називають, здається, питанням пре Союз Радянських Соціалістичних Республік".

 

     60

 

     Якщо не знати, коли продиктовано цього листа, то ці слова ні про що не говорять, а ці слова продиктовані тяжко хворим Леніним 30 грудня 1922 року, тобто у день утворення СРСР. Чому ж, виникає питання. Ленін Союз, який ми називали федеративним,  називає питанням, сумнозвісним питанням про автономізацію,  офіційно називаємо питанням про Союз Радянських Республік?

     Справа в  тому, що навіть ленінські рекомендації були проігноровані. Я вам це доведу зараз документом.

     Ленін, прочитавши сталінський проект про автономізацію, різко його критикує. Є відомий лист від 26 вересня, в якому він пише: "Товарищ Каменев, Вы, наверное, получили уже от Сталина резолюцию (не чути) о вхождении независимых республик в РСФСР. По-моему, вопрос архиважный. Сталин немного имеет стремление торопиться, надо вам, вы когда-то имели намерение заняться этим и даже немного занимались, подумать хорошенько, и Зиновьеву тоже". Нагадую,  Каменев і Зінов'єв - заступники Леніна по Раді Народних Комісарів. "Одну уступку Сталин уже согласился  сделать, в параграфе 1 сказать вместо "вступление в РСФСР" -  "формальное объединение с РСФСР - Союз Советских Республик Европы и Азии". Дух этой уступки, надеюсь, понятен, мы   признаем себя равноправными с Украиной и другими и вместе и наравне с ними входим в новый Союз, в новую Федерацию - Союз Советских Республик Европы и Азии". Тоді така назва пропонувалася.

     Ленін це різко критикує, і далі питання розглядається в аспекті ленінських рекомендацій. 6 жовтня 1922 року на Пленумі ЦК РКП(б) це питання розглядалося і фактично на цьому пленумі був затверджений проект майбутнього договору. І я хочу вам зараз  на слух показати першу статтю цього договору в проекті від 6 жовтня 1922 року і як він був прийнятий. Вставлено три слова, які зовсім змінили суть цього договору.

     Читаю з проекту від 6 жовтня 1922 року: "Признать необходимым заключение договора между Украиной, Белоруссией, Федерацией Закавказских республик, РСФСР об объединении их в Союз Социалистических Советских Республик". І тепер читаю цей же текст уже 30 грудня 1922 року, а Ленін 30 грудня не зміг бути на цьому з'їзді, він захворів 18 грудня, на з'їзді не був, і там  уже Сталін проводив політику. І у союзний договір ця стаття потрапила у такому варіанті. Читаю прямо, в мене ксерокопія:

 

     61

 

     "Российская Социалистическая Федеративная Республика (ну, це скорочую - Россия, Украина, Белоруссия), Закавказская Федерация заключают настоящий союзный договор об объединении  (три нових слова) в одно союзное государство - Союз Советских Социалистических Республик". Здавалося б, невинні три слова, які повністю змінили суть цього договору. Фактично не федеративний принцип, фактично був закладений унітарний принцип об'єднання.

     Тому Ленін і пише, зараз це є зрозумілим, чому Ленін диктує цього свого листа. І в цьому листі, до речі, згадайте, це 45 том, який можна читати як художню літературу, там Ленін пише в  кінці цього листа: "...нам ні в якому випадку не варто зарікатися від того, щоб повернутись на наступному з'їзді до  питання про незалежність суверенних республік". І цей лист було покладено в основу ХІІ з'їзду партії. Резолюція, пункт 8 її зачитую ще один документ, на підставі ленінського листа  записала таке, в оригіналі: "Одним из ярких выражений наследства старого следует считать тот факт, что Союз Республик расценивается значительной частью советских чиновников в центре и на местах не как союз равноправных государственных единиц,   призванный обеспечить свободное развитие национальных республик, а как шаг к ликвидации этих республик, как начало образования так называемого единого неделимого".

     На жаль, після 12-го з'їзду партії аж до 19-ї партконференції національні питання не розглядалися, партію не хвилювали. Національне питання у нас було вирішено раз і назавжди, і тому ми сьогодні маємо те, що маємо. Звідси в мене і аргументи, що коли навіть Володимира Ілліча Леніна, тоді Голову Ради Народних Комісарів і визнаного лідера партії, обманули, то ми зараз ні в якому випадку не повинні піддаватися на те, щоб в нашу Декларацію записати якесь положення, там пункт 10, про союзний договір. Цього не повинно бути. У Декларації про суверенітет України новий союзний договір згадувати чи обумовлювати не слід ніяким чином. Декларація може бути основою лише для Конституції України і ні в якому разі - мандатом для переговорів щодо нового союзного договору, як цього дехто дуже хоче сьогодні.

     Основою для переговорів, якщо цього захоче народ України, щодо підписання нового союзного договору може бути лише нова Конституція України.

 

     62

 

     І тепер ще декілька деталей. Я вважаю, що в Декларації має бути обумовлено питання суверенітету української науки і  освіти. В проекті, запропонованому Президією, цього немає, а ми на сьогоднішній день зазначаємо, що із 148 вузів України 33 підпорядковані центральним органам управління в Москві, в тому числі два університети, два медичних вузи, всі сільськогосподарські вузи та інші. А згадайте Вишу атестаційну комісію, яка затверджує наші дисертації, які ми навіть з історії України, з української філології змушені писати російською мовою. Який же це суверенітет!

     І останнє, що я хочу сказати. Суверенітет - це не панацея, ці слова вже звучали тут, але це об'єктивна можливість власною працею вийти з кризи, створити суверенну державу. Історія дає нам цей шансі ми не повинні його впустити (Оплески).

 

     Головуючий. Слово надається народному депутату Скорик Ларисі Павлівні. За нею буде виступати депутат Марков.

 

     Скорик Л.П., доцент кафедри архітектури Київського державного художнього інституту (Артемівський виборчий округ,  м. Київ). Шановне товариство, ми так часто чуємо слова "так історично склалось", що мені хотілось би звернутися до одного історичного документу, а саме до Виводу прав України 1711 року - першої в світі демократичної конституції, в якій (автор, ви знаєте, Пилип Орлик) є такі слова: "Стани України вільно обирають собі гетьманів по своїй уподобі". Цей факт установлено і правда загальновідома, що козацька нація і Україна були  вільними. Найсильнішим і найпереконливішим аргументом і   доказом суверенності України, пишеться в тій конституції, є урочистий і союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем та гетьманом Хмельницьким і станами України у 1654 році.

     Цей урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди встановити спокій вільності і лад на Україні.

     Але Україну (не чути) зрадливо позбавив прав козацького суверенитету. Та які б не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права Москві щодо України. Бо народ завжди має право протестувати проти гніту і повернути свої вживання стародавніх прав, коли матиме на це слушний час. Так було записано в тій конституції.

     Той слушний час настав, як ви знаєте, після 1917 року. Після революції квітневої, коли Українська демократична державність

     63

 

     була відроджена в Українській Народній Республіці і це відродження, на жаль, було дуже коротким. Наступ з боку більшовицької Росії знову кинув Україну у склад уже оновленої імперії. Тепер уже за ініціативою окупаційної влади і на основі так званого союзного договору. Другий союзний договір.

     До чого це привело  Україну, всім загальновідомо. Я хочу сказати зараз декілька слів про одну дуже поширену оману. Бо коли йдеться про радісну перспективу оновлення федерації на  основі оновлення союзного Договору, то треба було б сказати, що це є неможливим не лише тому, що це є безперспективно для всіх республік, але й тому, що ніякого союзного договору, який міг би бути оновленим, насправді не існує.

     Опираюсь на юридичний аналіз правовиків шановних і дуже кваліфікованих, які наполягають на тому, що, згідно з юридичним принципом, за яким кожен закон автоматично відміняє попередній, якщо вони присвячені одному об'єкту правового регулювання. Союзний Договір 1922 року як джерело радянського  конституційного права втратив свою силу уже 6 липня 1923 року,  коли увійшов складовою частиною до цієї першої Конституції. А  остаточно перетворився в легенду уже з прийняттям сталінської Конституції 1936 року. Саме тоді союзна  федерація повністю  втратила свій договірно-правовий характер. Надто нікчемна і    сама договірно-правова основа договору 1912 року.

     У 1922 році уповноваженими представниками радянських, тоді ще не союзних, республік було підписано договір про утворення Союзу. А процедура затвердження договору, передбачена його 25 пунктом, довірялась лише З'їздові Рад уже Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Не затвердження, тобто надання договору законної сили, відбулося на Першому З'їзді Рад СРСР,  тобто органом тієї держави, яка лише тільки мала бути створена  на основі самого договору. І саме підписання його відбулося теж на цьому ж З'їзді Рад. Тобто один із варіантів вступу договору  в законну силу, які лише існують у світі, а таких варіантів є тільки два, що договір може набувати чинності тільки або по варіанту після його підписання, що було віднесено оцим параграфом 25 і або після обміну ратифікаційними грамотами тих  суб'єктів, які вступають в договори.

     Ні один, ні другий варіант не був здійснений. Отже, юридичної основи вважати нині існуючу так звану союзну  федерацію договірно-правовою немає ніякої. Так само, як і  абсолютно ненадійної и історичної основи.

 

     64

 

     Одне слово, зараз ми стоїмо перед проблемою знову надтягнути на себе, вірніше не знову, а знову уже втретє, надягнути на себе ярмо нового, третього уже, союзного договору.  І хто ж сьогодні наполягає на створенні цієї оновленої  федерації чи оновленої імперії, в якій Україна стане оновленою колонією? Думаю, ні для кого не є секретом, що цим ініціатором є центр - Парламент Союзу, уряд Союзу, а також Комуністична партія Союзу, яким без існування самого Союзу просто немає куди дітись.

     Парадоксально, але факт. Щоб порятувати цю катастрофічну ситуацію, в якій опинилась влада Союзу, можна було б її потішити тим, що її існування може бути якось продовжене на якийсь невизначений час. Якщо хоча б дві республіки погодяться на підписання союзного договору, то такий Союз може ще якось існувати, але я вважаю, що в їх числі не повинна бути Україна, хоча б тому, що об'єктивні дані України дають їй змогу вже сьогодні проводити набагато більш радикальніші реформи ніж всій решті Радянського Союзу.

     Обіцянки розширення суверенітету в рамках Союзу нездійсненні, хоча б в аспекті міжнародних відносин. Бо тільки Союз як нова держава, якщо утворить цей новий союзний договір, володітиме повністю державним суверенітетом, який відповідатиме змісту повної міжнародної правосуб'єктності, а союзні республіки не зможуть бути просто повноцінними суб'єктами міжнародного права.

     Ідея загальносоюзної власності на транспортні зв'язки. Чим погано, наприклад, вирішуються такі проблеми у всіх країнах Європи і, напевно, з набагато меншою кількістю катастроф, запізнень поїздів чи глобальних проблем придбання залізничних квитків, які існують у нас? Але зате як просто єдиному власникові - Союзу - перекрити всі життєві крани будь-якій  непокірній республіці, як, наприклад, ось малесенькій Литві,  заборонивши перевезення залізничними та автобусними шляхами  всіх життєво необхідних вантажів. Як просто здійснити найганебніший акт тиску на народ, котрий прагне свободи, влаштувавши йому повну блокаду.

     Я думаю, якщо ми хочемо справді бути державою незалежною, демократичною і гуманною, нашим обов'язком, обов'язком українського парламенту уже сьогодні є визнати право Литви на відновлення її державності, простягнути їй руку дружби і співпраці, так, як це пристало у цивілізованому світі і як нам показала приклад Молдавія.

 

     65

 

     Я хочу нагадати тут два слова про той суверенітет, який нам пропонує прокурор Потебенько.

     Шановний народний депутат! І як можна взагалі говорити про здійснення справжнього прокурорського нагляду на Україні, якщо прокурор і надалі буде призначатися із Москви? У офіційному проекті Декларації є дуже багато недоречностей. Про це ми подали і письмово. Але найбільшою недоречністю в ній є розділ десятий "Новий союзний договір". Я хотіла б тут уточнити.  Вельмишановний Ігор Рафаїлович Юхновський, коли казав про  необхідність створення представництва на підписання нового   союзного договору, висловлював свою думку. І в Народній Раді немає, так би мовити, не було зроблено такого висновку, і навпаки.

     Ми вважаємо, що Україна має прийняти не лише Декларацію. Вона має прийняти нову Конституцію і цілий пакет нових законів. Вона має стати незалежною державою де-юре, де-факто. А тепер їй було б доречно лише встановлювати договори, підписувати договори між іншими республіками про економічну та інші співпраці.

     Не біймося свободи, хоч ми з вами її ще не відчули. Ми зазнали неволю і знаємо, до чого вона нас запровадила. Щоб вижити і мати майбутнє, ми мусимо мати цю свободу.

     Я хочу тільки тут відповісти два слова шановному депутату Терехову з Криму, який побоювався, що тут не можна буде вирішити національні проблеми на Україні, якщо Україна буде незалежною і суверенною. Я хочу нагадати вам слова великого громадського діяча і вченого України, батька другого нашого державного відродження Михайла Грушевського. Він казав, що Україна не  тільки для українців, вона для всіх, хто живе на ній, а живучи - любить її, а люблячи - хоче працювати для блага її і її людності. Дякую за увагу (Оплески).

 

     Головуючий. Слово надається народному депутату Маркову Борису Івановичу. За ним буде виступати депутат Тарасенко.

 

     Марков В.І., головний економіст управління по праці і соціальних питаннях виконкому Херсонської обласної Ради народних депутатів Суворовський виборчий округ, Херсонська область). Ми отримали декілька варіантів Декларації і зараз повинні серед них визначитись, що ж відібрати до тієї однієї, яку ми виголосимо і для нашого народу, і на весь світ. Я пропоную для цього взяти, думаю, у переважної більшості є оцей варіант, і по ньому йти. Він уособлює все те позитивне, що було в Декларації, яку нам розробила Президія минулого скликання і з якою виступав  шановний депутат

 

     66

 

     Дорогунцов, і ті ідеї, які були викладені в деяких інших варіантах, в тому, що розробляв Головатий і наші науковці.

     Але для того, щоб цей варіант якраз взяти, я хочу декілька слів сказати по тому офіційному, який нам з самого початку був запропонований. Якщо ми його приймемо в тому вигляді, в якому він нам запропонований, то це буде не Декларація про суверенітет України, а декларація про колоніальний статус України, не більше. Думаю, ті, хто почитав, не полінувався, положення про колони Португалії від 30-го року (нам тут роздавали), звернув увагу, що там більше суверенітету, ніж в тому офіційному нашому проекті (Оплески). Чому ми не можемо взяти за основу той  офіційний проект? В ньому тут прекрасно сказано: немає  економічної незалежності, немає ні банків, немає власної фінансової системи, немає нічого. А так, йде мова. Територіальне верховенство - воно у нас було, коли були раднаргоспи  Республіка дуже сильно володіла, розпоряджалась своєю   власністю. Але тільки-но раднаргоспи зникли, і це все зразу в нас згинуло.

     Потрібно політичне і інше наше верховенство. І потрібна своя автономна система, і банківська, і фінансова. Це не означає, що трудовий колектив - завод - не може укладати договір, він може і зобов'язаний його укладати з країнами й іншими республіками. Але верховенство нашої влади над територією повинно розповсюджуватись на всі трудові колективи і на все.

     Щодо цього  він і не підходив, Піскун довів вже по союзному договору. Я хочу лише одне обумовити. Якщо ми в Декларації згадуємо союзний договір, то це не Декларація про суверенітет, коли вона чимось обумовлена. Коли вже ми тут кажемо, що ми вільні, але все-таки ми раби. Так не піде. Виникає ще такий сумнів: може, ми економічно не виживемо, може, не втримаємось? Але думаємо так, що це буде вірно. Якщо нас так тримають, так заманюють, як нам так багато обіцяють - тільки не йдіть, виходить, вони мають зиск з цього, виходить, вони зацікавлені, виходить, 3 мільйони тих керівників, які сидять у Москві і довели нас до ручки, зацікавлені, щоб і далі ми залишались в цьому Союзі. Якби ми були їм чимось не корисні, якби це ми не  могли самі вижити, то вони б нас відіпхнули десять разів, щоб ми потім прийшли і приповзли на колінах, а так заманюють в Союз.

     Втримаємося, 150 країн більше в світі тримаються. Фінляндія, яка не мала нічого, і ви знаєте, що вона собою являла, коли отримала незалежність, сьогодні для всіх нас є   гарним дороговказом, як треба вирішувати питання.

 

     67

 

     Захищаючи природу, офіційний проект не захищає нашу державу. В ньому немає згадки про наші Збройні Сили. В цьому варіанті вони є, але тут, мені здається, дещо агресивно настроєні були ті люди, які його розробляли. В них якісь амбіції трохи, мені здається, завеликі. Може, я помиляюсь, тому я дозволю собі зачитати так, як я бачу цей розділ, а без нього ми не можемо бути.

     "Збройні Сили Української РСР. Українська РСР має національні військові формування. Збройні Сили Української РСР підпорядковані Верховній Раді Української РСР. Громадяни Української РСР перебувають на дійсній військовій службі у Збройних Силах республіки". Це з того, що повинно залишитись, не більше. Ніяких стратегічних і інших речей тут не повинно обумовлюватися.

     А далі я ще хочу сказати. Нам, позначеним Чорнобильською зіркою, сам бог велить явити світові приклад першої ядерної держави, яка відмовиться від ядерної зброї. І тому я пропоную цей розділ добавити таким: "Виражаючи волю народу до миру,  Україна проголошує політику вічного нейтралітету, неучасті у військово-політичних блоках, відмови від застосування сили в міжнародних відносинах, дотримання трьох неядерних принципів".

     І останнє. Тут виникали сумніви, що Декларація про незалежність України зашкодить тим народам, які з нами живуть, - неукраїнцям. Але якраз відсутність нашої незалежності їм більше шкодила завжди. Разом з нами вони страждали в 20-х роках, гинули. Разом з нами вони страждали в 30-і роки, коли гинули від голоду. Разом з нами вони на собі відчули всю ту хіміку яку сюди в 60-ті роки було пересунуто, і від західних кордонів до  східних вся Україна оцяцькована хімічними заводами. Разом з нами вони відчули на собі дихання Чорнобиля, тому що наш народ не  міг себе захистити і не захищав і їх. А до їх захисту, тут вже згадували шановного депутата Терехова, я з повагою ставлюся до нього, але все ж таки зачитаю: "Українська РСР забезпечує рівність перед законом усім громадянам республіки незалежно від  походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин". Всі ми рівні перед Законом України. Люди чекають від нас покращення свого життя. Мої  виборці, значна частина яких живе сьогодні в радіоактивних будинках, чекає, що ж ми зробимо для них конкретно. І ми можемо це зробити, і повинні зробити, але першим

 

     68

 

     кроком для цього, я думаю, стане наш суверенітет - повна незалежність Української держави. Дякую вам за увагу.

 

     Головуючий. Слово надається депутату Тарасенку Олександру Григоровичу.

 

     Тарасенко О.Г., голова Знам'янської міської Ради народних депутатів, перший секретар Знам'янського міськкому Компартії України (Знам'янський виборчий округ, Кіровоградська область). Шановні товариші депутати! Розглядаючи питання суверенітету новостворюваної Української держави, а це якраз нам треба психологічно усвоїти, ми все-таки повинні чітко зрозуміти, чого ми від цього хочемо, що від цього матиме народ республіки і конкретно виборці кожного з нас.

     Я вважаю, що Декларація повинна бути такою, як документ, який послужить основою вироблення нової Конституції нашої республіки. Суверенітет, або він є, якщо він повний, або, якщо він частковий, то його немає. Але як би ми не змагались у своїх виразах, у словосполученнях, в оцінках  минулого, хто в чому винуватіший, ми не повинні йти шляхом сепаратизму, національної замкнутості, як тут дехто закликає, тим більше я проти всякого шовінізму, націоналізму в будь-яких його неозабарвленнях.

     Зараз об'єднується весь світ в боротьбі за виживання людства, за збереження нашої планети Земля. Тому, роз'єднуючись, ми й повинні об'єднатись новим союзним договором, внаслідок якого буде посилена відповідальність і народу нашої республіки,  і кожної республіки за долю майбутнього як нашої республіки,  так і в цілому нашої країни.

     Товариші! Нашому народу історично притаманні такі дуже багаті риси, як дружелюбність, інтернаціоналізм, гостинність, доброта. Це невід'ємні риси нашого народу, як і його національна гордість. І якраз завдяки цим рисам наш народ здійснив чимало і ратних, і трудових подвигів. Свідченням цього є незаперечні факти історії, які нікому не дозволено і не вдасться перекреслити. Це і повалення монголо-татарського іга, і  вигнання з українських земель шведських королів, польської  шляхти, кайзерівської Германії. А подвиг нашого народу, який визнано всім світом у період Великої Вітчизняної війни!

     Все це має місце лише завдяки дружбі народів, яка має глибоке історичне коріння. Тому я відмежовуюсь від виступів тих депутатів, які бачать історію лише в чорних барвах. З нас за рубежем уже сміються з цього приводу. Цікаво, що такі депутати

 

     69

 

     будуть говорити через п'ять років своєї діяльності? Чи не так, як, завойовуєш депутатські мандати, розвінчували так звані привілеї і як вчора настійливо за них боролися тут, у цьому нашому парламенті. Час і люди розсудять нас, товариші (Оплески).

     Кілька конкретних пропозицій. Вважаю, що проект Декларації,  розроблений групою вчених і депутатів, що його проголосив  депутат Дорогунцов, можна взяти за основу. Тому, враховуючи  раціональні зерна інших проектів, його треба доопрацювати в  кожній з комісій, обговорити тут і прийняти як документ.

     Що хочеться, товариші, знати для остаточного прийняття Декларації про суверенітет. Я тут уже виступав з цієї трибуни, але ми, товариші, вміємо часто не слухати, про що йдеться. Я звертаюся до нового Голови уряду Віталія Андрійовича Масола. І я думаю, що за цю пропозицію треба нам сьогодні проголосувати, і вношу таку пропозицію. Ми всі повинні знати, що республіка має, що ми відправляємо за межі республіки, в тому числі із надр республіки, із продовольства, із сировини. Скільки перераховуємо коштів у союзний бюджет і скільки чого завозимо. Я думаю, що такі відомості повинен знати і народ України, тому що це все його суверенне право, і я наполягаю на тому, щоб ми це все знали, і якраз відстоювали економічний суверенітет. А ми цього не можемо, бо не розуміємо сьогодні, що маємо, а чого не маємо.

     І, товариші, інша  пропозиція. Другий і третій розділи "Народовладдя" і "Громадянство" вважаю за необхідне об'єднати і в цьому новому розділі йти від суверенітету людини, трудового колективу, суверенітету міста, району, області і так далі. Тобто, в основу суверенітету покласти людський фактор, лише  частину свого суверенітету людина делегує державним структурам.

     Я, товариші, вважаю: враховуючи те, що частина депутатів є делегатами ХХVІІІ з'їзду КПРС, а документ вкрай важливий, розглянути його в повному складі Верховної Ради Української РСР.

 

     Головуючий. Шановні товариші депутати! Згідно з нашою домовленістю оголошується перерва до 15-ї години. Вечірнє засідання відкривається о 15-й годині.

 

     70